Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

СН 456-73 "Нормы отвода земель для магистральных водоводов и канализационных коллекторов", СН 457-74 "Нормы отвода земель для аэропортов", СН 459-74 "Нормы отвода земель для нефтяных и газовых скважин", СН 461-74 "Нормы отвода земель для линий связи", СН 462-74 "Нормы отвода земель для сооружений геологоразведочных скважин", СН 467-74 "Нормы отвода земель для автомобильных дорог", СН 468-74 "Нормы отвода земель для железных дорог", СН 474-75 "Нормы отвода земель для мелиоративных каналов". ">[300]. Наведені нормативи забезпечують використання для несільськогосподарських потреб мінімально необхідних площ земель, передбачаючи в одних випадках конкретну мінімально необхідну площу земельної ділянки для певної потреби[301], а в інших випадках встановлюючи чіткі правила щодо обчислення такої мінімально необхідної площі (наприклад, встановлюючи норми відступу до межі від крайніх проводів лінії зв'язку)[302].

З метою захисту особливо цінних земель, у т.ч. сільськогосподарського призначення, від необгрунтованого вилучення для інших потреб встановлений особливий, ускладнений порядок такого вилучення (ст. 150 ЗКУ).

Щодо рекультивації земель див. ст. 166 ЗКУ, а щодо обов'язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва - ст.ст. 207-209 ЗКУ та коментар до них.

До пункту "в". В Україні надзвичайного поширення набули деградаційні процеси, зокрема:

ерозія (її впливу зазнають 57,5 % земель); водній та вітровій ерозії піддаються понад 15 млн. га сільськогосподарських угідь, або 35,2 % їхньої загальної площі, деградовано 60 % чорноземів. Площа еродованої ріллі за останні 35 років зросла майже в 1,5 рази і досягла 10,6 млн. га. У складі еродованих земель 4,6 млн. га середньо- і сильнозмитих ґрунтів, у т.ч. 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусний горизонт. Площа еродованих земель щорічно збільшується на 90-100 тис. га. Площа активних ярів становить 157 тис. га, їхня кількість досягає 600 тис, негативний вплив справляється на площу близько 1 млн. га;

забруднення земель (близько 20 % території);

підкислення ґрунтів (кислі ґрунти розповсюджені на 17,7 % території);

засолення та осолонцювання ґрунтів (землі із засоленими ґрунтами складають 2,8 %, солонцюватими - 3,7 % території);

підтоплення земель (близько 12 % території України займають площі природного та техногенного підтоплення);

зсуви (поширені на 0,3 % площі території);

карстоутворення (карстом уражено близько 37,6 % території);

порушення земель (0,3 % території)[303].

Розглянемо правові засоби протидії цим процесам.

Захист від водної та вітрової ерозії. Під ерозією ґрунту розуміють руйнування його поверхневого шару під дією води чи вітру. Виділяють водну та вітрову ерозію, проте в спеціальній землевпорядній літературі існує думка, за якою замість терміну "вітрова ерозія" слід використовувати термін "дефляція" (лат. deflatio - "розвіювання")[304]. Захисту земель від ерозії присвячена спеціальна ст. 47 ЗУ "Про охорону земель".

Важливе значення мають Постанова ЦК КП України і РМ УРСР від 16.05.1967 №320 "Про невідкладні заходи по захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії в Українській РСР"[305] та Обов'язковий для всіх землекористувачів мінімум заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів і по відновленню родючості та продуктивному використанню еродованих земель в УРСР, затверджений постановою РМ УРСР від 12.09.1960 №1541[306]. Ці акти передбачають заходи із протиерозійної організації території, вимоги до обробітку ґрунту, сівби, збирання врожаю, правила розташування на схилах садів та виноградників, здійснення агролісомеліоративних, гідротехнічних та гідромеліоративних заходів по боротьбі з ерозією.

Одним з найдійовіших засобів із боротьби з ерозією ґрунтів є формування сталих агроландшафтів[307]. Заходами із боротьби з ерозією є влаштування полезахисних лісосмуг, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, консервація земель, контурно-меліоративна організація території (далі - КМОТ).

Влаштування полезахисних лісосмуг здійснювалося відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 20.10.1948 "Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків та водойм для забезпечення високих та стійких врожаїв у степових та лісостепових районах Європейської частини СРСР”[308]. На жаль, створення полезахисних лісосмуг було свого роду кампанією, обмеже­ною в часі, і нормативного характеру, розрахованого на постійне застосування, положення щодо лісосмуг не набули.

Для виконання робіт з охорони земель за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється: будівництво складних протиерозійних гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, протиерозійні ставки-накопичувачі твердого стоку, берегоукріплення та обвалування рік і водойм для захисту сільгоспугідь, земляні вали, вали-канави, вали-тераси, вали-дороги, терасування схилів, засипка та виположування ярів, землювання еродованих земель із залу­женням, залуження забрудненої шкідливими речовинами ріллі), протизсувні роботи тощо (лист Держкомзему України №720/07 від 23.04.1996 "Про функціонування відділів технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель")[309]. Ці заходи мають здійснюватися у тому числі і за рахунок коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Обсяг подібних робіт на сьогодні є замалим через недостатність фінансування.