Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Те саме стосується персонажів серіалів, за якими ми спостерігаємо з екранів. Соціологи називають їх нашими «парасоціальними друзями» саме тому, що ми обговорюємо їх так само, як і реальних знайомих: ми обмінюємось думками про те, що це за люди, хвилюємося і радіємо за них. Наш приймач пліток постійно увімкнений, і завдяки медіа цей приймач ловить найвіддаленіші сигнали, навіть ті, які, здавалося б, геть за межами нашого інтересу.

Хоч би якими вдумливими читачами ми були, у нас завжди залишатиметься голод до пліток. Як стосовно героїв роману, які постійно падають і піднімаються в нас на очах у ході сюжетних вивертів і поворотів, так і самого автора. Нам здається, що на основі його творів ми можемо віднайти сліди того, наскільки він розуміється в історії, стилістиці та мові, аби пізніше, ведучи літературні дискусії зі своїми друзями-читачами, надати йому певну оцінку, поставити палець вгору чи донизу. Були часи, коли літературознавці стверджували, що проводять аналіз творів, не зважаючи на своє ставлення до автора, але тут криється й певна доза самообману. Сьогодні більшість не стане заперечувати, що наш літературний досвід багато в чому залежить від ставлення до автора. Так само й плітки створюють нам картинку і про того, про кого пліткують, і про того, хто поширює ці плітки.

Секс, брехня і зрада

– Але повернімося до мухоловок, – знову чутно голос Туре Шлаґс­волда.

Річ у тім, що іноді вони вдаються до бігамії. Існує доволі шовіністична теорія родом зі Швеції, яка покликана пояснити, чому самці мухоловок часто йдуть так далеко, аби здобути другу самку. Тоді, коли він впевниться, що яйця відкладено і невдовзі він стане батьком, самець відлітає на відстань до трьох кілометрів і знову співає. Якщо йому пощастить, він може привабити ще одну самку. Для самця це чудовий спосіб, а от для самок не дуже, оскільки кожна отримає значно менше часу самця.

– Шведи вважають, що самці подаються на достатню відстань, аби самки не дізналися, що у нього вже є пара. Він з’являється на новому місці і виспівує холостяцьку пісню – у переносному значенні немов знімає обручку і їде до міста.

Шлаґсволд та його норвезькі колеги не надто вірили в цю теорію, вони вважали, що «дружина номер два» добре знала, на що йшла, але зробила все можливе, бо альтернативою була можливість взагалі залишитися без партнера.

– Ми написали статтю про ціну зради, – каже Шлаґсволд. – Якщо «зняти обручку», то все одно рано чи пізно це викриють, і тоді втрачаються даремно всі інвестиції – гроші на ресторани і таке інше – коли вона піде. Тож, може, кращою стратегією на довгострокову перспективу буде щиро зізнатися: «Я одружений, але якщо я тобі потрібен, то будь ласка».

Біологи розробили теоретичну модель, яка вказує на те, що чесність у таких випадках більш вигідна, навіть якщо самець ризикує бути відкинутим. Крім того, другій дружині не так складно викрити чоловіка у невірності. Коли за справу взявся біолог без відповідного попереднього досвіду, він встановив близько 80 % випадків, коли самці мали іншу партнерку, відштовхуючись від того, як часто вони зникали, щоб побачитися з іншою сім’єю. Якщо вже люди здогадуються, не думайте, що для птахів так важко розпізнати зраду. Також можна припустити, що у самій другій холостяцькій пісні є певні сигнали того, що самець вже має пару, хоча доказів поки не достатньо, аби стверджувати про це.

– Але чому тоді самець відлітає так далеко, – ставить запитання Шлаґсволд, – якщо самка номер два в курсі про обман? Ми садимо самку в клітку поблизу самця з парою, і тоді він вельми цікавиться новенькою. Та рано чи пізно одна із самок починає поводитися достатньо агресивно: його чинна дружина. Ось справжня причина, чому він відлітає так далеко.

Загалом, Шлаґсволд вважає, що їм вдалося спростувати гіпотезу про обман.

– Ми проводили досліди знову й знову, але та гіпотеза все одно існує. Вона знову і знову з’являється у підручниках. Я до того, що вона доволі приваблива, адже мова у ній про шахрайство.

Ще одна з причин, чому справою мухоловок так легко зацікавитися, полягає в тому, що у них легко розпізнати людські вчинки. Тут легко проводити паралелі з дружинами, чоловіками та обручками. Можливо, це пов’язано з тим, що нас, людей, так само як і птахів, хвилює обман і зрада, якщо й не більше. Ми тут же думаємо про розлючену дружину, яка зловила свого чоловіка на гарячому, наповнюємось повним спектром людських емоцій та інтриг, починаємо обговорювати їх з іншими, немов персонажів із фільмів, та розпізнавати в їхніх діях людей.

Проблема альтруїзму

Еволюційні біологи довго мали невирішену проблему: існує так багато можливостей для шахрайства та обману, так багато приводів для підозр, що важко пояснити, звідки взагалі може з’явитися довіра та співпраця. Потрібно було уявити, що певна істота в певний момент часу, схоже, обрала довіритися іншій. Або допомагаючи з добуванням їжі, сподіваючись таким чином на розвиток співпраці, або віддаючи шматок власної поживи, очікуючи отримати вигоду пізніше. Але в доцивілізованому суспільстві, хто був тим першим, хто перестав кидати камені? І як тому довірливому індивіду вдалося вижити?

Класичним способом формулювання цього питання в теорії ігор є «дилема в’язня». Трішки заплутаний приклад такий: двоє людей, Андерс і Ренді, наприклад, здійснили пограбування. Обох затримує поліція, запроторює до різних камер і радить зізнатися. У поліції така пропозиція: якщо один свідчить проти іншого, то першого відпускають, а його товаришу дають десять років в’язниці. Якщо обоє дадуть свідчення один проти одного, то отримають по три роки ув’язнення. Якщо обидва мовчатимуть, то їх в будь-якому разі ув’язнять на один рік за незначні правопорушення.

Очевидним найкращим вибором в такій ситуації буде зрадити довіру співучасника і свідчити проти нього. Доволі логічно: з’являється шанс або врятуватися самому, або отримати пом’якшене покарання. Якщо мовчати, ризикуєш сісти на довгі десять років. Але не слід забувати, що якщо обоє не здаватимуть один одного, то отримають по року, тобто сумарно менше років ув’язнення, ніж у всіх інших випадках. Тож що обереш: думати лише про себе, чи про команду? Якщо цей сценарій розігрується лише один раз, або з незнайомцями, то завжди більш вигідно буде стати зрадником. Можна створити модель теорії ігор з двома стратегіями: або завжди бути