ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Чесність, лідерство і здатність працювати в команді є проявами цієї чесноти. На практиці поняття служіння благородній справі або ідеалу часто зводиться до питання справедливості, наприклад, до скасування рабства. Нарешті, духовність — ще одна чеснота, пов’язана з героїзмом тією мірою, якою є силою, яка зв’язує нас із всесвітом, надаючи сенс нашим діям і нашому існуванню. У літературі, присвяченій героїзму, немає чітких визначень поняття духовності, але її можна пов’язати з визначенням стійкості у героїчній поведінці за визначенням у словнику Вебстера 1913 року. Духовність дає змогу людині, яка вчиняє геройський вчинок, залишатися відстороненим від ідеї можливих негативних наслідків, очікуваних чи реальних, які асоціюються з їхньою поведінкою. Щоби стати героєм, людина має піднестися над миттєвим ризиком і небезпеками, завжди пов’язаними з героїзмом, змінити своє сприйняття природи ризику, применшити його значимість порівняно із цінностями вищого порядку.

НОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ГЕРОЇЗМУ

Спонуканий роздумами про героїчну поведінку, пов’язану зі Стенфордським в’язничним експериментом, я почав повніше розкривати цю повну інтриг тему у розмовах із моїм колегою — психологом Зено Франко. Спочатку ми розширили концепцію героїчного ризику, потім запропонували ширше визначення героїзму, і, нарешті, створили нову класифікацію героїзму. Здавалося очевидним, що ризик або особиста жертва не обмежуються безпосередньою загрозою здоров’ю чи смертю. Ризиком у героїзмі може бути будь-яка серйозна загроза якості життя. Наприклад, виявом героїзму може бути наполеглива поведінка попри очевидну тривалу загрозу здоров’ю або серйозні фінансові наслідки, попри ризик втрати суспільного або економічного статусу, попри переслідування. Через це істотне розширення визначення героїзму, нам здалося потрібним виключити деякі форми нібито героїзму, який, насправді може бути «псевдогероїзмом».

У своїй книжці «Образ: путівник по псевдоподіях Америки» Деніел Бурстін спростовує сучасне злиття понять героїзму та популярності. «Два століття тому, коли з’являлася визначна людина, люди шукали в ній перст Божий. Сьогодні ми шукаємо її прес-секретаря... Гірка іронія нашого часу: ніщо не гризе нас більше, ніж зусилля задовільнити доволі екстравагантні очікування людської величі. Намарно вести рахунок сотень штучних знаменитостей, коли природа передбачила лише одного героя»[562].

Інший приклад того, чим героїзм не є, можна спостерігати у дитячій книжці про американських героїв, яка пропонує п’ятдесят прикладів[563]. Історії героїзму у ній справді вказують на групу дій або ролей, які необхідні, але недостатні, щоби гарантувати статус справжнього героя. Усі ці приклади є прикладами для наслідування, які визнані гідними, проте лише мала частка з них відповідає визначальним ознакам героя. Не всі дисиденти, воїни чи святі є героями. Герой мусить бути поєднанням свідомої шляхетності і готовності пожертвувати собою. Деколи особам надають статус героя незаслужено до їхніх дій, але вони стають такими для певної мети установи чи влади. Ці «псевдогерої» — витвори медіа, яких популяризують потужні системні сили[564].

Герої отримують різні нагороди за свої дії, але якщо вони очікували отримати якусь вигоду на момент свого вчинку, то їх конче має бути позбавлено статусу героїв. Проте, якщо ж вигода є додатковим результатом вчинку, без очікувань чи прихованих мотивів, тоді вчинок вважають героїчним. Адже героїчний вчинок є соціоцентричним, а не егоцентричним.

Героїчний вчинок можна визначити за наявністю чотирьох головних ознак: а) він має бути здійснений добровільно; б) він має бути пов’язаний із ризиком або потенційною самопожертвою, наприклад, із загрозою загибелі, очевидною загрозою фізичному здоров’ю, або ж довгостроковою загрозою здоров’ю загалом, шансом серйозного погіршення якості життя; в) він повинен здійснюватися заради людини або багатьох людей, чи суспільства загалом; і г) вчинок не має бути пов’язаний із очікуванням додаткової вигоди у момент здійснення.

Героїзм заради благородної ідеї зазвичай не настільки драматичний, як героїзм, пов’язаний із ризиком для фізичного здоров’я. Але героїчний вчинок, пов’язаний з фізичним ризиком, часто є результатом блискавичного рішення, прийнятого за мить до дії. Далі, героїзм, пов’язаний із фізичним ризиком, зазвичай припускає певну ймовірність, хоча не стовідсоткову, серйозної травми або смерті. Людина, яка здійснює такий вчинок, часто відразу ж зникає із місця події. З іншого боку, можна стверджувати, що деякі форми громадянського героїзму є більш героїчними, ніж героїзм, пов’язаний із фізичним ризиком. Такі люди, як Нельсон Мандела, Мартін Лютер Кінґ Молодший і доктор Альберт Швейцер, навмисно і свідомо наражали себе на випробування героїчної суспільної діяльності день за днем впродовж майже всього свого дорослого життя. У цьому сенсі ризик, який супроводжує героїзм, пов’язаний з фізичною небезпекою, можна назвати саме загрозою, а ризик, пов’язаний із цивільним героїзмом — жертовністю.

Жертовність має ціну, необмежену в часі. Зазвичай громадянські герої мають можливість ретельно продумати свої дії і зважити наслідки своїх рішень. Кожен із них міг би відступити від цілей, які захищав, бо ціна його вчинку занадто висока, але все ж вони цього не зроблять. Кожен із цих людей ризикував своїми життєвими благами різною мірою. Їх діяльність мала серйозні наслідки: арешт, ув’язнення, тортури, ризик для членів сім’ї і навіть замовне вбивство.

Повертаючись до визначення героїзму, яке сформулював Вебстер у 1913 році, ми можемо сказати: продовжувати підтримувати найвищі громадянські ідеали перед лицем небезпеки і є осердям концепції героїзму. Ризикнути фізичним здоров’ям — це лише один різновид небезпеки, на яку можна наразитися, здійснюючи героїчний вчинок. Словник нагадує намє, що героїзм — «це зневага до небезпеки не через незнання чи легковажність, а внаслідок благородної відданості певній вищій меті [курсив Ф.З.] та виправданій впевненості у здатності постати перед небезпекою заради такої мети». Небезпека для життя може бути прямою і безпосередньою, або ж непрямою. Зверніть увагу на одну із заяв Нельсона Мандели, виголошену на початку двадцятисемирічного ув’язнення, до якого його засудили за виступи проти тиранії апартеїду:

Упродовж всього життя я присвячував себе боротьбі африканських народів. Я боровся проти влади білих, я боровся проти влади чорних. Я плекав ідеал демократичного і вільного суспільства, в якому всі люди співіснують у гармонії і мають рівні можливості. Це ідеал, заради якого я сподіваюся жити і якого сподіваюся досягти. Але, якщо буде потрібно, заради цього ідеалу я готовий померти[565].

На підставі такого більш гнучкого визначення героїзму ми з Зено Франко створили робочу класифікацію, яка містить 12 типів героїзму, у тому числі два типи героїзму, пов’язаного із фізичним ризиком, і десять типів героїзму, пов’язаного з суспільним ризиком. Додатково у класифікації вказано особливості кожного із 12 типів героїзму і пов’язаних із ними форм ризику, і наведено кілька прикладів з історичних і сучасних джерел.

Ця класифікація була розроблена апріорі, на підставі аналізу та оглядів літератури. Вона не має емпіричних підстав і не є