ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Цю ідею відданої служби, яка відрізняє воїна від його товаришів, до цих днів плекають у нашому війську. Міністерство оборони США відзначає героїзм, коли вручає певну кількість медалей за вчинки, які виходять за межі виконання обов’язку. Найбільшу цінність має Медаль Пошани, якою нагородили близько 3400 солдатів[554]. Правила, які визначають умови вручення Медалі Пошани наголошують на ролі відваги і стійкості, готовності увірватися у серце битви, не здригнувшись, що чітко відрізняє поведінку одного солдата від решти[555]. Подібним чином британських військових нагороджують Хрестом Вікторії як найвищою нагородою героїзму, що визначається як доблесна поведінка перед обличчям ворога[556].

Ідеал військового героя чітко відлунює в інших контекстах, і включає тих, хто на постійних засадах жертвує здоров’ям та життям при виконанні обов’язків, наприклад поліцейських, пожежників і лікарів швидкої допомоги. Відзнака, яку носять пожежники, — це варіант Мальтійського Хреста, символічного зображення вірувань у героїчну службу, на якому Лицарі Мальти присягали у Середні віки. Мальтійський Хрест в оригінальному вигляді залишається символом відваги військових у британській системі нагород (Хрест Вікторії), а з 1919 до 1942 року був символом героїзму в американському флоті (версія Медалі Честі — Хрест Тіффані).

ГРОМАДЯНСЬКІ ГЕРОЇ

Якщо Ахіллес — архетип героя війни, то Сократ посідає те ж місце серед цивільних героїв. Його вчення було настільки небезпечним для афінських правителів, що він став жертвою державної цензури, а відтак був засуджений до смерті, коли відмовився зректися своїх поглядів. Якщо порівнювати воєнний героїзм Ахіллеса із цивільним героїзмом Сократа, стає зрозуміло, що, хоча геройські вчинки зазвичай здійснюють заради інших людей або фундаментальних моральних засад суспільства, герой часто перебуває в епіцентрі дій творчих і руйнівних сил. Хьюз-Галлет вважає, що «крила можливості вкриті пір’ям смерті». На її думку, герої наражають себе на смертельну небезпеку, щоби досягти безсмертя. І Ахіллес, і Сократ — яскраві приклади героїзму, вони йдуть на смерть заради тих, унікальних для кожного із них, норм поведінки, у відповідності з якими вирішили жити.

Вибір Сократа померти заради своїх ідеалів служить вічним нагадуванням про силу громадянського героїзму. За переказами, в годину смерті Сократ змалював у свідомості образ Ахіллеса, щоб відстояти своє рішення померти, але не підкоритися тим, хто намагався змусити замовчати його голос проти системи. Його приклад нагадує схожий випадок героїзму патріота Американської війни за незалежність Натана Гейла, чий незвичний виступ перед смертю буде згодом використано для ілюстрації типу геройської поведінки.

Візьміть до уваги героїчний вчинок «невідомого бунтаря», який став перед колоною із 17 танків, виведених на площу Тяньаньмень, щоби розігнати мітинг свободи під час демократичного повстання в Пекіні 5 червня 1989 року. Цей юнак зупинив смертельний наступ танкової колони на півгодини, а потім заліз на передній танк, і, за переказами, став кричати танкістові: «Що ви тут робите? Моє місто в хаосі через вас. Повертайтесь назад, розверніться і припиніть вбивати моїх людей». Цей хлопець, ім’я якого невідоме, миттєво став міжнародним символом опору: він із честю пройшов остаточне випробування особистої хоробрості і назавжди увічнив гордий образ людини, яка самотужки кидає виклик військовій могутності. Його зображення облетіло весь світ і зробило його універсальним героєм. Існують суперечливі історії про те, що з ним сталося після цього героїчного вчинку. Повідомляли, що його кинули у в’язницю, стратили, і навіть, що йому вдалося таємно втекти. Але хай там що з ним трапилося, його статус громадянського героя визнали усі. Журнал Time у квітні 1998 року включив «невідомого бунтаря» у список 100 найвпливовіших людей XX століття.

Фізичний ризик, якого очікують від цивільних, які діють героїчно, відрізняється від героїчних дій солдата чи рятівника, бо професіонали роблять так за обов’язком і кодексом поведінки, відповідно до свого вишколу. Тому стандарти героїзму на основі обов’язку та поза ним можуть відрізнятися, але стиль виконання і потенційна жертва, яких вимагає героїчна дія, дуже схожі.

Громадянських героїв, які вчиняють дії, що передбачають негайну фізичну небезпеку, вшановують нагородами, такими як Нагорода Героя Карнегі у США і Хрест Джорджа у Великій Британії[557]. Британська та австралійська влада також відзначає групові геройські вчинки[558]. Наприклад, Австралія у 2005 році визнала героями «групу учнів, які схопили та утримали озброєного злочинця, коли той напав на їхнього товариша із арбалетом у школі Томарі в Саламандері, штат Новий Південний Уельс», відзначивши групу відзнакою хоробрості. Відзнака така: «За колективний акт хоробрості групи людей у надзвичайній ситуації, що є гідним визнання». Знову ж таки, здавалося би просте поняття розширюється від поведінки одинака до колективного героя, і це ми теж коротко розглянемо.

ГЕРОЇМ ПЕРЕД ЛИЦЕМ ФІЗИЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ І ПЕРЕД ЛИЦЕМ НЕБЕЗПЕКИ СОЦІАЛЬНОЇ

В одному із визначень героїзму, запропонованому психологами Беккером та Іглі, фізичний ризик зазначено як його визначальну рису, а герої — це «люди, які вирішили піти на ризик заради однієї або декількох інших осіб, попри можливість загинути або завдати серйозної шкоди своєму здоров’ю»[559]. Існування інших мотивів героїзму, як-от цінності, згадано, проте не досліджено. Дивно, що ці психологи розвивають такий вузький прототип героїзму і відкидають інші форми особистого ризику, наприклад, ризик кар’єрою, ризик опинитися у в’язниці, або втратити соціальний статус. Такий підхід оскаржує психолог Пітер Мартене, який зазначив, що важливо виокремлювати героїв, які стояли за ідею чи принцип, за благородний складник народного, низового героїзму, який передвіщав Аристотель[560].

Сенатор Джон МакКейн, який сам є героєм, бо, незважаючи на жорсткі тортури, не видав військову інформацію, вірить, що поняття героїзму може включати не лише фізичний ризик та страждання. МакКейн твердить, що «героїзм залишається — з чим я погоджуюся, — дією, що піддає ризику життя чи здоров’я, або спричиняє якесь дуже серйозне поранення заради інших людей, чи захисту чесноти. Таке розуміння часто підсилено доблестю на полі бою, але героїзм цим не обмежується»[561]. Ці описи героїчної поведінки ставлять знак рівності між ознаками військового і цивільного героїзму, але водночас вказують на їхні критичні розбіжності.

Багатовимірні концепції героїзму, що в тій чи іншій мірі враховують ідеї хоробрості, справедливості і духовності, опрацював Селігман із колегами як частину їх класифікації чеснот і сильних сторін. Наприклад, чеснота сміливості відображається у чотирьох достоїнствах характеру: справжності, сміливості (вона схожа на доблесть), цілеспрямованості (аналог стійкості) і вітальності. Справедливість вважається ще однією чеснотою.