Українська література » Наука, Освіта » Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

Читаємо онлайн Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

В другій чверті XVIII ст. заселення території між річками Коломак, Мож і Донець активізувалось у зв'язку з будівництвом ще однієї оборонної лінії. Саме в цей час виникло кілька поселень будівельників Південної укріпленої лінії (1731-1733 pp.). Заселення в цьому районі проходило переважно за рахунок українців і росіян, про що конкретно свідчить топоніміка цих місць. Склад переселенців за місцем їх виходу був неоднорідним. Так, слободу Олексіївка заснували вихідці з Курської, Орловської, Тамбовської та Воронезької губерній.

Як зазначив дослідник історії формування українських етнічних земель Ф.Заставний, з освоєнням прилеглих районів Росії (Курщина, Воронежчина та ін.) протягом першої половини XVIII ст. українці поширювали там вплив своєї мови, культури, народних традицій.

У другій половині XVIII ст. на Слобожанщині народна колонізація тривала. Наприклад, першими поселенцями с.Григорівка стали кріпосні селяни, яких оселила тут графиня Гендрикова. Село Бурбулатове заснували селяни-кріпаки, втікачі з Полтавщини. Воно розташувалося на землях поміщика Адама, який охоче приймав селян як дешеву робочу силу.

Крім українців і росіян, прагнучи уникнути жорстокого національного та соціального гніту, на Слобідську Україну переселялися білоруси, молдавани, волохи, серби та ін. У другій половині століття в с.Крутець Острогозького полку перейшло на мешкання п'ять родин латишів. А група німців у 1766 p. заснувала недалеко від Острогозька с.Рибендорф.

У формуванні національної території України велике значення мали міста і містечка. Будучи центрами сотень, полків, повітів, округів, намісництв, губерній тощо, вони здебільша виконували не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції. Крім того, міста і містечка ставали своєрідними акумуляторами сільського населення. Саме через них нерідко проходили головні шляхи народних міграцій. Утворення міст і містечок у різних районах України мало свою специфіку. Більшості таких поселень на Лівобережжі й Слобожанщині поклали початок села,хутори чи слободи.

Характер утворення та історичний розвиток міст, містечок та інших населених пунктів часто обумовлювалися віддаленістю державних кордонів, наявністю річок, лісів, зручних торговельних шляхів тощо. На зростання населених пунктів негативно впливали війни, напади турецьких і татарських завойовників, посилення соціального та національного гніту, неврожаї, пожежі, епідемії.

Узагальнених даних про чисельність і склад усього українського населення Російської держави до 1763 p. історична наука нині не має.

Подушними переписами на той час охоплювалось українське населення Слобожанщини й прилеглих до неї губерній Росії, переважно Воронезької та Бєлгородської. У 1763-1764 рр., за даними, які навела Г.Махнова, на території Лівобережжя (без Полтавського та чотирьох сотень Миргородського полків) нараховувалося 944 337 душ чоловічої статі, причому 98,82% становили українці. На той час тут проживало також 11 087 росіян. У Слобідській Україні в 1763 p. було зафіксовано всього 308 125 душ чоловічої статі, з них 98,92% становили українці.

Та ж авторка наводить дуже важливі дані про чисельність українського населення в різних губерніях та областях Росії. Так, за и підрахунками, в зазначені роки в Бєлгородській губернії зареєстровано 174 511 вихідців з України чоловічої статі або 19,22% всього населення, у Воронезькій губернії - 35 266 українців чоловічої статі (4,08% всього населення), у Бахмутській провінції Азовської губернії - відповідно 11 032 або 75,07%; на території Землі Війська Донського - 20 422 або 28,71%; в Оренбурзькій губернії та в Ставропольському повіті - 692 або 2,08%; в Астраханській губернії - 9376 або 12,78%; у Казанській губернії - 1085 або 0,09% всього населення. Загальна чисельність українців-чоловіків у Росії (без Гетьманщини, Новгородської та Азовської губерній) сягала 557 193 або 15,8% всього чоловічого населення. Крім того, в окремих губерніях, де чисельність українців була відносно незначною, в деяких повітах українське населення становило досить значний відсоток. Так, у Воронезькій губернії українці становили: в Хоперському повіті - 80,82%, Усередському - 73,7%, Павловському - 57,39%.

Отже, в Лівобережній і Слобідській Україні в кінці XVII - 60-х pp. XVIII ст. досить інтенсивно заселялися та освоювалися землі. Протягом цього періоду першорядне місце в таких процесах належало представникам українського етносу, зокрема переселенцям із Правобережжя. Певну участь брали в них і вихідці із західноукраїнських земель. У зв'язку з цим розвивались і зміцнювались постійні етнічні зв язки між населенням різних регіонів країни, а Лівобережжя та Слобожанщина перетворилися на своєрідні осередки формування національної спільності українців. Поряд із ними проживали вихідці з Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії та інших держав.

ЖИТЕЛІ ПІВДНЯ

Заселення південних областей України мало свої особливості. Освоєння широких просторів від Синюхи (ліва притока Південного Бугу) до Дніпра і далі до берегів Чорного та Азовського морів почалося в попередній період. Проте до XVIII ст. воно проходило відносно повільно. Одну з головних причин цього слід вбачати у постійних нападах турецько-татарських поневолювачів, внаслідок яких життя в степах було дуже небезпечним. Через те навіть у першій половині XVIII ст, ця територія залишалася слабо заселеною. В ході перманентних воєн вже утворені пункти нерідко знищувалися, а їхні мешканці або втікали, або ж потрапляли в полон до татарських чи турецьких можновладців. Люди селилися переважно в північних місцевостях краю - ближче до обжитих кордонів Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережжя й подалі від Кримського ханства та Туреччини.

Певною мірою впливало на демографічну ситацію в цьому регіоні існування Запорозької Січі - своєрідного центру збирання найбільш активних вихідців із різних місцевостей України та інших країн і зосередження^ їх на південних кордонах Російської держави. Як відомо, після зруйнування за наказом царського уряду в 1709 p. так званої Старої Січі на острові Базавлук (Чортомлик) частина низовиків перейшла на підвладну кримському ханові територію й заснувала поблизу сучасного Херсона Олешківську Січ, куди приплив утікачів майже припинився. Тільки з поверненням у 1734 p. козаків на Запорожжя (на р.Підпільна - рукав Дніпра) Січ відновила своє функціонування (до 1774 р.). Маємо дані про те, що в кінці 20-х - на початку 30-х pp. XVIII ст. низовиків нараховувалося близько 20 тис. чоловік.

Царський уряд, намагаючись зміцнити власні позиції в прикордонній місцевості, всіляко сприяв заселенню та освоєнню нових земель у південному регіоні. Особлива увага приділялася військовій колонізації. Господарське життя в степах помітно активізувалося після війни Росії з Туреччиною1735-1739 pp. Значна кількість поселень з'явилася в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Якщо в 1740 р. у прикордонному районі

Відгуки про книгу Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: