Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
У цьому разі засуджені працевлаштовуються на таких об’єктах за умови забезпечення належної охорони та ізоляції.
Зміст понять «охорона» та «ізоляція» викладений у коментарі до ст. 102 КВК України.
Особливості нагляду та охорони засуджених в інших, поза межами УВП, місцях їх роботи — так званих контрагентських (від лат. contrahens (contrahentis) — той, хто домовляється; сторона в договорі) — визначені в Інструкції про організацію нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, та в Інструкції з організації охорони установ виконання покарань, що затверджені наказами ДДУПВП, які носять конфіденційний характер.
4. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці в УВП з урахуванням наявних виробничих потужностей, статі, віку, працездатності, стану здоров’я і спеціальності.
Згідно з офіційними даними, через моральну та фізичну застарілість, зношеність основних виробничих фондів та інші економічно-фінансові негаразди підприємства УВП можуть забезпечити роботою не більш як 70% засуджених.
Умови праці жінок і неповнолітніх в УВП регулюються законодавством про працю України (статті 174—200 КЗпПУ).
Працездатність засуджених визначається лікарсько-трудовими комісіями ДКВС, що діють на підставі затвердженого ДДУПВП та МОЗ України Положення (див. коментар до ст. 116 КВК).
Для осіб, які не мають спеціальності за фахом, що є необхідним для роботи на підприємстві УВП, та для засуджених, які взагалі не мають робітничої професії, в колонії організовуються курси професійної підготовки робітників на виробництві, навчання на яких є обов’язковим (ч. 4 ст. 125 КВК).
5. У частині 2 статті, що коментується, визначений виключний перелік засуджених, які вправі працювати в УВП з дозволу адміністрації колонії та з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Такий висновок зазначена комісія виносить на підставі об’єктивного аналізу здоров’я засудженого у письмовій формі та на підставі вимог нормативно-правових актів з питань охорони здоров’я. Після отримання такого висновку процедура залучення цих осіб до роботи в УВП є такою самою, як і для інших засуджених: згідно з поданою ними заявою видається наказ начальника колонії про працевлаштування особи або на підприємстві УВП, або в інших місцях, визначених адміністрацією, який за змістом має відповідати вимогам КЗпПУ (ст. 24).
6. Специфіка реалізації законодавчо визначених функцій діяльності УВП обумовлює введення ряду перешкод для залучення засуджених до позбавлення волі до роботи на деяких об’єктах колоній. Відповідно до п. 64 ПВР УВП, забороняється використовувати працю засуджених:
а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація;
б) на роботах, пов’язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації);
в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоналістів, касирів, завідувачів продовольчих і речових складів;
г) на роботах, пов’язаних з обліком, зберіганням і видачею медикаментів, а також вибухових і отруйних речовин;
ґ) як фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових і оперативних автомобілів і мотоциклів;
д) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.
7. У частині 4 статті, що коментується, зазначена заборона і, водночас, одне з правообмежень, що випливають із правового статусу засуджених, а саме: ці особи не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів. Як зазначено в ч. 4 ст. 44 Конституції України, заборона страйку можлива лише на підставі закону, тобто дана стаття Кодексу повністю відповідає принципу верховенства права. З іншого боку, вказана правова заборона зумовлена вимогами ст. 107 КВК України, відповідно до якої засуджені мають право подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто. У частині 4 цієї ж статті встановлена пряма заборона для засуджених щодо здійснення незаконних дій як особисто, так і колективно. На вирішення трудових спорів на індивідуальному рівні орієнтує суб’єктів цих правовідносин і КЗпПУ (глава XV).
Специфіка кримінально-виконавчих відносин (див. коментар до ст. 1 КВК) та імперативний метод їх правового регулювання не передбачають колективних форм вирішення різноманітних спорів і т. ін., що можуть виникати між адміністрацією УВП і засудженими, а в окремих випадках містять і пряму заборону щодо здійснення таких дій. У статті, що коментується, йдеться саме про такі ситуації.
8. Термін «можуть», що вжитий законодавцем у ч. 5 статті, що коментується, означає: адміністрація УВП вправі залучати засуджених до виконання певних робіт без їх оплати. У свою чергу, для осіб, які відбувають покарання, участь у такій трудовій діяльності виходячи зі змісту ч. 1 ст. 9 «Основні обов’язки засуджених» та ч. 3 ст. 107 КВК України «Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі» є обов’язковою. Більш того, невиконання засудженими цих обов’язків тягне за собою встановлену законом відповідальність, включаючи кримінальну (зокрема, за ст. 391 КК «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи»).
Перелік зазначених у цій нормі робіт є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а їх виконання передбачає дотримання ряду істотних умов:
а) до цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості.
Для забезпечення даної вимоги начальник відділення соціально-психологічної служби складає графік, який затверджується начальником УВП, та веде
облік виконаних робіт (включаючи облік годин, що були відпрацьовані), і осіб, які залучалися безоплатно до їх виконання.
Термін «як правило» означає, що виходячи з конкретних життєвих обставин, умов виконання та відбування покарання і т. ін. черговість залучення засуджених до зазначених робіт може і не дотримуватись (хвороба засудженого; тимчасовий перевід в іншу УВП чи ДІЗО; перебування на побаченні тощо). Проте кількість відпрацьованих засудженим безоплатних годин щомісячно та за весь час тримання у місцях