Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Примусове годування психічно хворого, який відмовляється від приймання їжі, здійснюється на загальних підставах при обов’язковому лікуванні його основного захворювання лікарем-психіатром. Рішення про початок примусового годування цієї особи приймається начальником установи або особою, що виконує його обов’язки, на підставі висновку комісії лікарів за участю психіатра.
Примусове годування засудженого здійснюється у присутності одного з керівників установи, лікаря, фельдшера та необхідної кількості молодших інспекторів. Перед початком примусового годування лікар пояснює голодуючому про зміни, які загрожують організму, та про необхідність приймання їжі. Якщо особа чинить опір під час примусового годування, то до неї застосовують наручники, а молодші інспектори вживають заходів, щоб утримати її в позиції, яка необхідна для проведення цієї процедури. Примусове годування здійснює фельдшер під наглядом лікаря, вживаючи всіх заходів, щоб уникнути можливих ушкоджень і нещасних випадків.
При поліпшенні стану здоров’я особи, що відмовляється від їжі, годування тимчасово припиняється, про що в медичній карті робиться мотивований висновок.
Стаття 117. Виконання примусового лікування1. До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру, або примусове лікування.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.
1. Примусові заходи медичного характеру, або примусове лікування, призначається двом категоріям засуджених: 1) які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб; 2) які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього.
Примусові заходи медичного характеру, або примусове лікування, проводяться адміністрацією виправної колонії тільки на підставі рішення суду. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація виправної колонії негайно повинна внести до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.
2. Примусове лікування здійснюється згідно з Порядком медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань ДДУПВП, затвердженим спільним наказом ДДУПВП і МОЗ України від 18 січня 2000 р. № 3/6.
Найпоширенішими захворюваннями, за наявності яких приймається рішення про застосування до засудженого примусового лікування, є туберкульоз, психічні, венеричні хвороби, СНІД, а також карантинні захворювання.
3. Примусове лікування хворих здійснюється в медичній частині виправної колонії лікарем відповідного профілю. Адміністрація установи забезпечує умови для проведення належного курсу примусового лікування цих осіб у період відбування покарання.
4. При прибутті до виправної колонії засуджених, яким призначено примусове лікування, протягом трьох днів їх має оглянути лікар відповідного профілю, який під час першого огляду повинен ознайомити хворого з основними положеннями організації та проведення примусового лікування. Цих засуджених ставлять на диспансерний облік, відповідно до !нструкції з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, затвердженої спільним наказом ДДУПВП і МОЗ України від 18 січня 2000 р. № 3/6.
На кожного засудженого даної категорії заводиться контрольна картка диспансерного нагляду за психічним хворим і медична картка амбулаторного хворого на іншу хворобу. Усі хворі проходять лабораторні обстеження: загальний аналіз крові й сечі, серологічне обстеження крові (реакція Вассермана), обов’язковими є рентгеноскопія (-графія) або флюорографія, електрокардіографія.
5. Лікування повинно бути безперервним протягом усього періоду перебування в установі. Не рекомендується здійснювати планове специфічне лікування осіб, які тримаються в ПКТ. Таким особам продовження планового лікування здійснюється після звільнення з ПКТ.
6. При виявленні в засудженого, який проходить примусове лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія установи виконання покарань у складі начальника медичної частини виправної колонії, лікаря відповідного профілю та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування.
Рішення приймається після ретельного обстеження хворого. Матеріали про припинення лікування передаються комісією адміністрації установи для направлення в суд.
7. Відмову від лікування слід розглядати як порушення режиму відбування покарання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, начальник виправної колонії на підставі подання начальника медичної частини приймає рішення про застосування до такого засудженого заходів стягнення, передбачених ст. 132 КВК України.
Щодо засуджених, які припустилися зривів у лікуванні, застосовують протирецидивну терапію.
8. Переведення засуджених, які не закінчили курс примусового лікування, із спеціалізованої установи виконання покарань до іншої здійснюється лише в разі крайньої потреби. При цьому слід робити детальний епікриз про стан хворого та проведене лікування.
Після завершення курсу примусового лікування засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної частини виправної колонії, яка оцінює хід лікування та досягнуті результати, розглядає питання про потребу його закінчення чи продовження, дає рекомендації про строки й методи подальшого лікування. Якщо засуджений пройшов курс лікування без порушень, то адміністрація виправної колонії, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду подання про припинення примусового лікування.
9. У разі систематичного порушення засудженим порядку проходження примусового лікування, у результаті чого заходи лікувально-виховного впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається повторний курс лікування, після чого знову вирішується питання про припинення примусового лікування.
10. Хворі, які страждають на хворобу, що становить небезпеку для оточуючих, комплексну терапію проходять під наглядом лікаря відповідного профілю за індивідуальними для кожного хворого схемами та методиками.