Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
5. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.
1. Засуджені, як і інші громадяни, відповідно до ст. 49 Конституції України, мають право на охорону здоров’я та медичну допомогу. У зв’язку з цим, ч. 1 ст. 116 КВК України встановлює, що в установах виконання покарань обов’язково організовуються і функціонують необхідні лікувально-профілактичні заклади.
Згідно п. 7 ПВР УВП, у кожній виправній колонії створюється медична частина із стаціонаром та інфекційним ізолятором для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання. Медична частина розміщується на території житлової зони.
Крім цього, відповідно до Переліку закладів охорони здоров’я кримінально- виконавчої системи, затвердженого наказом ДДУПВП від 24 грудня 2004 р. № 247, у виправних колоніях можуть створюватися спеціалізовані або багато- профільні лікарняні заклади та лікувально-профілактичні заклади особливого типу. До спеціалізованих належать туберкульозні, дерматовенерологічні та психіатричні лікарні, до багатопрофільних — звичайні багатопрофільні лікарні та лікарні для інвалідів першої і другої груп, які потребують постійного медичного нагляду та реабілітації.
Для хворих на туберкульоз створюються виправні колонії на правах лікувальних, в яких засуджені відбувають покарання і одночасно проходять курс відповідного лікування.
2. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота у виправних колоніях організовується і проводиться відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закону України від 24 лютого 1994 р. № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та інших законодавчих актів про охорону здоров’я.
При цьому ч. 2 ст. 116 КВК України покладає на адміністрацію виправних колоній обов’язок виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених, на самих засуджених до позбавлення волі — обов’язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.
Порядок надання особам, які тримаються у виправних колоніях, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров’я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП і МОЗ України. До них, слід віднести:
а) спільний наказ ДДУПВП і МОЗ України від 18 січня 2000 р. № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань». Цим наказом затверджені Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань ДДУПВП (рішення про державну реєстрацію Порядку скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції України від 7 червня 2004 р. № 3/26, але, незважаючи на це, він застосовується в органах і установах ДКВС України); Інструкція про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об'єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини; Інструкція з дезінфекції водопровідних мереж і споруд на них; Методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування; Інструкція з проведення протипедикульозних заходів; Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих; Типовий перелік оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем; Інструкція з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань; Типовий перелік лікарських засобів у вкладках для надання невідкладної медичної допомоги; Перелік показань та протипоказань для направлення хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення); Типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у лікарні; Інструкція з проведення специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних і засуджених; Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання; Положення про лікарсько-трудову комісію;
б) Інструкцію про порядок проведення медико-соціальної експертизи інвалідів, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, затверджену спільним наказом ДДУПВП і МОЗ України від 27 квітня 2000 р. № 79/91;
в) Інструкцію про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВШ- інфекцію/СШД осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, затверджену спільним наказом ДДУПВП і МОЗ України від 15 листопада 2005 р. № 186/607, та ін.
3. На підставі цих та інших нормативно-правових актів у виправних колоніях здійснюються: а) клінічне обстеження і нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, при виявленні хвороб — застосування раціональної терапії та встановлення працездатності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами й засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками МОЗ України.
4. Особи, які направляються до виправних колоній для відбування покарання, підлягають обов’язковому медичному обстеженню. Результати обстеження, які містять дані психічного й соматичного стану, лабораторних аналізів, реєструються в медичних картках засуджених.
З метою попередження проникнення інфекційних захворювань усі засуджені, які прибули до установи виконання покарань, після комплексної санітарної обробки та медичного огляду розміщуються у дільниці карантину, діагностики і розподілу, де вони піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань. Профілактичний карантин і медичний нагляд здійснюються у виправних колоніях протягом 14 діб (ч. 1 ст. 95 КВК). При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних хворих серед засуджених проводиться комплекс протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду в даному випадку визначається максимальним інкубаційним періодом від дня ізоляції останньої особи, яка захворіла.
Подальший медичний контроль за здоров’ям засуджених здійснюється під час їх особистих звернень до медичної частини, а також під час профілактичних медичних оглядів, які провадяться один раз на рік за графіком, затвердженим начальником виправної колонії.
5. Засуджені, які відбувають покарання в дільницях соціальної реабілітації, за мотивованою постановою начальника виправної колонії проходять лікування у медичній частині виправної колонії, а засуджені, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання (крім осіб, засуджених вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності), для проходження стаціонарного лікування за мотивованою постановою начальника виправної колонії направляються до лікувально-профілактичних закладів ДДУПВП.
6. Медична допомога засудженим до довічного