Бойова група «Байєрсдорф» - Роман Олегович Пономаренко

Розділ п'ятий. Бойове хрещення

Тим часом полювання за партизанською дивізією Вершигори тривало. Всі чотири німецькі бойові групи проводили довгі й обтяжливі розвідки, рекогносцирування та маневрові рейди. Все це мало на меті одне — оточити радянських партизанів в одній місцевості, щоб завдати їм рішучого удару і знищити. Партизанські загони, переслідувані німецькими бойовими групами, в умовах весняного бездоріжжя продовжували відходити на північ.

Для Ярослава Овада служба в бойовій групі була першим справжнім військовим досвідом. Пізніше він закінчив юнкерську школу СС у Прозен-Трескау та став офіцером. Після війни написав спогади про свою службу в військах СС

У штабі групи Байєрсдорф із Кляйновим уважно відстежували отримані повідомлення від інших трьох німецьких бойових груп. Дії німців спрямовувалися авіацією Люфтваффе, яка весь час патрулювала терен дії та координувала взаємодію всіх чотирьох груп за допомогою радіозв'язку або скидання спеціальних контейнерів (що за формою нагадували невеличкі авіабомби), в яких уміщувалися листки з повідомленнями.

На підставі отриманих реляцій складалося враження, що кільце оточення навколо Першої партизанської дивізії все звужується і неминуче зіткнення ворогуючих сторін усе наближається. Після довгих кінцевих узгоджень оперативних планів усіх бойових груп та частин, які брали участь у полюванні на партизанів, нарешті, був створений єдиний план дій, який мав посприяти остаточному завершенню операції.

Приблизно 3 березня Долинський отримав наказ на патрулювання у віддаленому терені, де він повинен був перехопити оголошення, яке у спеціальному контейнері буде скидати зв'язковий літак. Наступного дня патрулювання розвідники побачили над лісом літак, який подав їм умовний знак, зробивши коло над деревами. На очах Долинського і його людей пілот літака скинув контейнер приблизно в центрі цього кола.

Невеликий літак «Fieseler Storch» виконував у Вермахті багато функцій — від зв'язкового літака до легкого бомбардувальника. Найімовірніше, літаки саме цього типу координували дії німецьких бойових груп під нас антипартизанської операції

У німців усе було дуже добре продумано: на випадок, якщо б контейнер падав невлучно або вітер відносив його у ліс, засипане снігом поле або хащі, він був обладнаний спеціальним димовим капсулем, який при ударі об землю запалювався та викликав стовп диму, що димив 15–20 хвилин, даючи змогу відшукати контейнер. Однак цього разу був той прикрий випадок, коли димовий капсуль не спрацював і розвідникам довелося шукати контейнер у засніженому лісі. Через дві години пошуки увінчалися успіхом — український унтер–офіцер на прізвище Білий, «весь засніжений, як сніговий дід», вручив Долинському таємний контейнер.

Радянські партизани з дивізії Вершигори були вправним та сміливим супротивником. На знімку вони із трофейним німецьким кулеметом MG‑34

За споминами Долинського, в донесенні йшлося, що загони Вершигори перебувають в оточенні, та подавався ескіз рукою можливого розташування партизанських відділів, а також наказ розпочати операцію наступного дня. Долинський відразу відправив кілька кавалеристів з цим донесенням, щоб якомога швидше доставили його у штаб. У цій історії найбільше незрозуміло, чому саме такий важливий наказ був скинутий з літака десь посеред лісу, а не доставлений безпосередньо у район базування штабу групи.

Активний комбінований наступ розпочався 4 березня. Після того як з літака, що координував німецькі дії, був поданий спеціальний ракетний сигнал, усі чотири бойові групи зусібіч перейшли у наступ, на просторі радіусом приблизно 50 кілометрів.

І цього самого дня, 4 березня 1944 року, відбувся перший справжній бій бойової групи «Байєрсдорф» поблизу села Хмелік, що розкинулося на сході між Білгораєм та Тарноградом, який одночасно став бойовим хрещенням для дивізійників. Про цей бій існує декілька спогадів, більшість з них схожі загальними деталями, але певним чином різняться місцем дії та кінцевими результатами.

105‑мм легка польова гаубиця leFH 18/40, що була на озброєнні артилерійської батареї бойової групи

Події розгорталися так. Об 11‑й годині ваффен–унтерштурмфюрер Михайло Длябога одержав наказ взяти один взвод (три гармати) і 400 стрілен та рушати в напрямку села Завадка. До складу цієї групи також входили 27 саперів під командуванням ваффен–оберштурмфюрера Юрія Черкашина. Дорогою розвідувальний літак передав артилеристам докладні розвідувальні дані стосовно місця розташування партизанів. Цей же літак (найімовірніше, це був зв'язковий літак «Fieseler Storch») спрямував артилеристів на зазначену для них позицію.

У селищі Завадка Длябога почав розпитувати селян: «Скільки тут було партизанів?» Селяни показали, що близько 300–400; на таку саму кількість вказали і сліди на дорозі. Група вирушила далі, в авангарді йшли сапери Черкашина, трохи вирвавшись уперед. Коли сапери опинилися між Завадками та Хмеліком, партизани відкрили по них сильний вогонь із кулеметів «Максим», протитанкових гармат (45‑мм калібру) та мінометів. Також лунали крики на кшталт «Брат на брата йде!» На годинниках було приблизно 15:00. Артилеристи в цей час перебували ще на виїзді з села Завадка. Длябога тут же наказав гарматам зайняти вогневу позицію по обидва боки дороги, нібито зі словами: «Давайте, господа, давайте, ми на війні»[103]. Як тільки гармати почали стрілянину, партизани перевели вогонь на них. Однак на цей раз рівень підготовки галицьких артилеристів виявився добрим, і кількома пострілами Длябога придушив ворожі протитанкові гармати. Проте вогонь стрілецької зброї не припинявся.

Раніше Михайло Длябога був учителем у середній торговельній школі. У Дивізії він очолив артилерійську батарею

Черкашин хотів обійти село Хмелік з лівого флангу, але був поранений, і цей план не вдався. Пройти далі дивізійники не змогли. Після двогодинного вогневого бою, приблизно о 17:45, атакувальні сили отримали підкріплення — 2‑й батальйон 5‑го галицького добровольчого полку СС, 2-га рота ваффен–оберштурмфюрера Соболевського та важка кулеметна рота оберштурмфюрера СС Шнеллера за підтримки двох самохідних гармат, які атакували від села Бабіце, обходячи Хмелік із правого флангу. Також, за даними М. Мельника, тут діяв німецький 72‑й моторизований взвод жандармерії. Загальна кількість артилеристів бойової групи, жандармів та галицьких поліціянтів сягала близько 300 вояків[104].

Для стрільців роти Шнеллера потрапляння в бій було несподіваним. Володимир Кецун згадував: «Одного дня вранці ми отримали наказ приготуватися до акції… Ми здивувалися, коли замість маршувати, по нас приїхали вантажні машини, щоб завести нас до місця призначення… Там ми мали дві несподіванки. Перша — там вже була одна сотня, про яку ми нічого не знали (найімовірніше, це була 2-га рота батальйону. — Авт.)… Друга несподіванка — ми побачили дві гармати, що окопалися якихось 50 метрів від нас. Тоді я зрозумів, що ми прибули не на якісь вправи, але на щось, що