Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Тільки ліс почали масово рубати і кудись вивозити. А в 51-му сказали про переселення. З травня почали дівчат і хлопців брати на будівництво у Донецьк. На збір давали пару днів. Було й таке — робітників звільняли з промислу, щоб допомагали колгоспникам збирати врожай. Декотрі кричали: я — робітник, я у колгосп робити не піду. Ось тих першими в Донецьк і відправляли. Котрі пізніше їхали, ті встигли картоплі накопати. А я залишився до кінця. Потім начальник нафтопромислу каже: їдьте у Дрогобич за документами, можна перевестися в Борислав. Ріпне і Битків.

Адам Хома,

1924 р.н., Чорна

Чорнян везли з Устрік на станцію Карань. Ґазда мав право взяти все, що хоче — січкарню, молотарку. Переселенські хати будували саманні і дерев'яні зі старого матеріалу.

Стара садиба у с. Чорна

«У нас были хижі з дерева, як злота, а вни нам зліпили з соломи й болота»

Спогади про умови життя на півдні України відразу після виселення

Першорядною проблемою на нових землях оповідачі називають відсутність даху над головою. Місцева влада намагалася вирішити питання, підселивши бойків до місцевих людей. Так створювалися труднощі як одним (доводилося ділити хату з незнайомими людьми), так і для других (вчорашні господарі потрапили у становище непроханих квартирантів). Бойки досі з вдячність згадують про людей, котрі надали їм притулок. Варто наголосити, що родини бойків були багатодітними (контроль за народжуваністю не толерувала церква), в той час, як місцеві мали менше дітей. Також кожна бойківська сім'я привезла з собою овець, свиней, кілька голів худоби, яких теж треба було десь розмістити.

Частина виселених, котрим пощастило увійти у свою хату до зими 1951 p., були незадоволені якістю зданого житла. Про низьку якість «переселенських хат» свідчить і те, що багато з них не збереглися до наших днів. За спогадами виселених з с. Хміль, хати були настільки вогкими, що вкорочували віку старим немічним людям.

Опитані досі нарікають на невідповідність між оцінюванням залишених хат вдома і ціною хат на півдні. Значними проблемами бойки вважали відсутність деревини на опал і малу кількість лук для випасу худоби.

Любомир Лесишак, 1940 р.н., Бандрів

Виселили в три села на Донеччині, тоді називалася Сталінська область. Далеко від Донецька, в найгірше місце. Дали нас до місцевих людей, а вони бідували. На трудодень давали дуже мало зерна. Нам дали підйомні, десь по центнеру пшениці. А хат для нас не побудували!

Катерина Матішак, 1930 р.н., Бистрий

Нас привезли в Миколаївську область, у село Жовтневе. Спека була така, що люди задихалися. Нас з усіма пожитками вивантажили просто на подвір'я до місцевих людей. Там ми жили до осені. А тоді взяли нас по квартирах, бо хати були не готові. Людям самим усе довелося доробляти. Приїжджали також з інших колгоспів, щоб помазати ці хати, але все одно першу зиму не всі зимували у себе.

Ми привезли з собою жорна. Дали нам 2 мішки кукурудзи. То ми її мололи і варили кукурудзяну кашу. Рік був дуже засушливий. Палити не було чим у хаті. Вночі ходили за 3 кілометри і носили солому. Брали кізяк, розмішували з соломою і робили квадратики ЗО на ЗО

сантиметрів, сушили їх, а тоді «переселенська» хата

тим кізяком палили в печі. в смт. криве Озеро

Марія Димитр,

1928 р.н., Вільхівці

Рубали ліс у Жукові якраз перед тим, як нас мали виселити. Потім кажуть: рубайте, то вам на хати. Але частину того лісу вже тут начальники розпродали, частину — пропили.

«Переселенська» хата в с. Воскресенське

Павло Мазур, 1921 р.н., Вільхівці

Як приїхали сюди — наділили городу 35 соток. Вулиця Ін-тульська у нас є. Так там нашим людям давали хати з розібраних дерев 'яних хат, які звідкілясь з Польщі привезли. За хату нам треба було заплатити 5 тисяч рублів.

Федір Димитр, 1924 р.н., Вільхівці

Ми ще жили за старими традиціями. Наша хата якраз була четверта від Берда. Згадую, як ми на Берді собітку собі робили. А тут не було чим палити узимку. Кураєм, кізяком палили. А треба було не тільки нагрітися,але й хліб спекти...

Михайло Рідош, 1923 р.н., Гошів

Федір Васильович Куреновський, комуніст, сказав нам їхати в Донецьку область. Заготовити 150 кубів лісу — то була норма на того, хто мав коня. Сказали, що на 5 дворів тут буде один колодязь. А тут не колодязі, а самі ями. По 2 сім'ї були в одній хаті, і в Куреновського Федорко жив. Тоді самі будувалися. Масове будівництво почалося у 70-х роках. Бо ті хати довго би не видержали.

Хати дали незакінчені. Я пішов до сусіда, щоб перезимувати перший рік. Мазали, а вже брався мороз. Затопили в грубі, а воно не висохло, вся хата цвісти почала. Вода в хаті у відрі замерзала. Місцеві казали: ви тут довго не будете, вертайтесь у Польщу. Якби нас тоді пустили, ми би усі вернулися. Тут дуже бідно люди жили за Сталіна.

Федора Космик, 1922 p., Гошовець

Робили тут за трудодні. По 300 грамів зерна давали за 1 трудодень. Корови наші тут похворіли і їх поздавали. Наші корови на Донеччині не витримують, бо спека велика.

Ганна Сирко, 1926 р.н., Дверничок

Першої зими з Хмеля і Дверничка вмерло не один і не два десятки старих людей. Хати були з землі, клали вальки,а ті вальки були вогкі. Палити не було чим, щоб підсушити хати. Люди дихали тою вологою і не витримували. Худобу тримали переважно у сараях, які збивали з дощок, привезених з дому. Дитину я народила в Миколаївці в соломі. Акушерка дивувалася: в соломі, в такому холоді, і дитина здорова!

Михайло Стефа-нишин, 1931 р.н.,

fOflO&HC АРМ8ИЕ >ТР»ЯЛ1ННЯ ГРИ «А&ИЄП ГЛИСТР1В »ХІ*АІНИ ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ЛЬВІВСЬКО! ОБЛАСТІ

.. Я*» te*. 74 »>■?».

Жолобок

Ліс, який ми вдома заготовляли, не пішов на наші хати.

Г “1 Sfatyfcy* 'З’-Р

Начальство розпорядилося колгоспні сараї поставити.

ЭЛик<ов»м» tca.a і ал*э

Mfagaafeąr /S. *—

_~v~

У травні забрали мене і ровесників хати будувати.

Усього 28 чоловік з Жолобка. Жили ми у старій школі. Так по черзі усіх людей привозили, а хат готових ще не було.

*c. &>/1СС~тем*.0 /г no- г*ок*<c— «•> Sroo я-4ім (осч£юші «*«• Mc«*a«c.a-*, д^-v- f£si._ r/e/*iO^Y- ~AG_ - Y6/S - 3*£ff