Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий
Ганна Кльок
Я була на 5-му місяці вагітності, як нас переселяли, а вже мала 4 дітей. В одному вагоні їхали по 3-4 сім'ї. їли хліб, картоплю сушили.
Картоплю забороняли брати з собою, казали, що вона хвора. А ми таємно везли. Гуси, качки можна було перевезти, а кури - ні. Під голим небом на Бандашові (станції) спали. На квартиру нас не хотіли взяти, бо багато дітей, ще й я з черевом. Бабка одна взяла нас у Лавровці на 2 місяці.
Свої хати ми мали залишити свіжими, чистими, вибіленими. Хати на замок у нас не зачиняли, бо злодіїв з невісткою та онукою не було. Палицю підкладали, щоб було видно, що у хаті нікого немає.
Анеля Кучманич, 1925 р.н., ПанищівНас сюди вивезли, хоч ми всі хотіли лишатися. Як рушив з Устрік наш поїзд, то так всі плакали, що руху поїзда не було чути, тільки людський плач.
Михайло Ковальчик, 1928 р.н., ПанищівПриїхали представники з району і кажуть: будемо кордон переносити. 120 чоловік забрали з Панищева на будівництво, тоді — 14 сімей, щоб прибирати. А останній тур виїхав з Устрік 14 жовтня. Деякі залишилися на 15 жовтня, бо не вистачало вагонів для корів і коней. Давали вагон на 2 родини.
Юзефа Капраль, 1939 р.н., ПолянаЯк ми приїхали до Устрік, саме відправлявся ешелон з людьми, то стояв такий рев, наче худоба ричить. О-у-у-у! Хто з дверей, а хто з платформи — так усі плакали, так прощалися, наче вже ніколи не побачимося. Бо забирали не всіх відразу. Вже як перший тур поїхав, деякі люди раділи думкою, що їх вивозити не будуть. Колись так тільки євреїв у табори вивозили, що ніхто з них не міг лишитися. Старі люди ще й тут згадують, що колись євреї, як їх брали німці, так казали до наших людей, котрі по сусідству з ними жили: нами — розчинят, вами — помісят.
Анастасія Коваль, 1922 р.н., ПолянаЩе перед виселенням у нас агітували рускі, щоб ми їхали на Україну. Дві сім'ї записалися і виїхали. Оце було добровільно. А нас просто вигнали. Люди землю цілували, як їхали з дому. То не можна словами передати. Двоє дівчат ховалися, не хотіли їхати. їх спіймали і силоміць запхали у вагони.
Катерина Воляр, 1929 р.н., СкороднийКоли нас вивозили, на станції в Устріках не всі люди попали в той ешелон, яким нас вивозили. Потім кричали, шукали одні других.
Наталя Маройко, 1928 р.н.,
Скородний
Наталя Маройко
У нас був колгосп у Скородному. У людей все позабирали і гнали робити в колгосп. Я йшла молотити, а вже була вагітна другою дитиною. Коли мій чоловік завертає мене: йди додому, бо нас вже записали вивозити.
Боже, як я плакала! За три дні ми мали приготуватися до виїзду Я все кинула і почала картоплю копати, а вона ще тільки цвіла, молода зовсім. Поки їхали на схід, та картопля побилася і погнила у вагоні.
Василь Брода, 1938 р.н., Скородний
Коли везли нас залізницею, ніхто не повідомляв, коли буде зупинка і скільки вона триватиме. Ніяких оголошень не було. Наш дід вийшов у Котовську. Поїзд рушив, а він не встиг добігти. Ми, діти, плачемо, батьки хвилюються, бо дід вже старий, хто йому допоможе. Але на кожній станції було все організовано, діда посадили на наступний поїзд, і так він нас знайшов.
Роза Завалькевич, 1931 р.н., Стебник
Бульбу везти не дозволяли. Казали, заражена, не везіть. Хоч самі ті начальники їли її і нікому нічого не було. Ми трохи перевезли картоплі таємно. Засипали її згори яблуками і так везли у скринях.
Катерина Созанська, 1930 р.н., Стебник
21 рік мала, коли нас переселяли. Мала двоє дітей, молодшому сину — 7 місяців. Виїхали ми 12 липня,якраз на Петра. Сама я з Рябого, у 1947 році вийшла заміж у Стебник, люди нас познайомили. Як привезли нас сюди, рятували люди мого сина. Так його животик болів... Я ще годувала його грудним молоком. Воно води хоче,а прокип'ятити — ніяк.
Іван Ричак, 1920 р. н., Стебник
В 50-му році сказали: будемо вас переселять, обмін території, там кривди вам не буде. Лишили господарство, природу, а як вийшли з вагонів, то тут було, як у пеклі: літо, спека, мухи, ніде ні краплі води, ні трави худобі.
Марія Яслик, 1928 р.н., СоколеМарія Яслик
Я їхала з однорічною дитиною. А вже була другим вагітна. Картоплю брати нам забороняли. У дорогу брали сухарі. Корів доїли, як поїзд спинявся, пили молоко. А як вже поїзд їхав, треба було швидко збиратися. Там ніхто нікого не ждав.
Ганна Турецька 1932 р.н., ХревтЛюди, котрі першими виїхали, навіть городи викопати не встигли. Впроголодь жили перші роки.
Іван Турецький, 1942 р.н., ХревтЯк їхали, все лишили в порядку. Дід ключ повісив на цвях. Приїхали до Устрік, усіх нас повели у баню,потім — у старі вагони, оббиті дерев 'яними дошками. І сюди ми їхали 2 тижні. Корови взяли з собою. А треба було їх напоїти, накормиш.
Іван Файчак, 1931 р.н., ХревтМоя жінка Ганя, як її тут привезли, не витримала Бессарабії, та й втекла. Але повернули її знову в Пересадівку. Така вже наша доля.
Марія Терлецька, 1932 р.н., ХревтМузика на станції грала, як нас спроваджували до вагонів. А людям було не до музики. Виселили нас на 30-ку, так куток у селі називається, де переселенці живуть. Я їхала з дитиною восьмимісячною у товарному вагоні, пелюшки під собою сушили. Ті вагони не опалювалися. Привезли нас на Покрову. Кажуть у Верховній Раді: ви їхали добровільно, музика грала, ви весело їхали.
Танна Гонска, 1922 р.н., ЧорнаУ Битків переселили 12 родин нафтовиків. На Першу Пречисту ми виїхали, а на Чесного Хреста приїхали. Дали пульман на
4 сім'ї. На худобу були окремі вагони. Везли нас вночі,а цілий день вагон стояв. 4 дні їхали в Битків. Дорогою корів доїли.
У нас були 2 хати: нова і стара. Як ходили переписувати майно, я подала тільки стару хату, щоб податок великий не платити. Так нам і заплатили тільки за ту стару хату.
Василь Кіч, 1922 р.н., Чорна
Ще в 50-му році було тихо.