Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман

▶ У лабораторії він пропонував учасникам гру, під час якої вони мали порівняти два предмети, наприклад автівки, і вирішити, який із них більш практичний. Іноді альтернативи відрізнялися лише ціною. У цьому випадку висновок був простий: дешевша — краща. Але проблему поступово ускладнювали. Автівки відрізнялися вже не тільки ціною, а й витратами пального, безпекою, комфортом, привабливістю для викрадачів, потужністю двигуна й рівнем шкідливих викидів.

І найбільш несподіване відкриття Дейкстергауса полягає в тому, що, коли в грі багато елементів, здогад набагато ефективніший за роздуми. Те саме стосується й рішень у реальному житті. Наприклад, в одному експерименті людей після придбання зубної пасти — без сумніву, елементарне життєве рішення — запитували, як вони її вибрали. Через місяць ті, хто обдумав своє рішення, були більш задоволені, ніж ті, хто ні. Але в людей, які купували меблі, — складне рішення з багатьма змінними: ціна, розмір, якість, естетичний вигляд, — вийшло навпаки. Як і в лабораторії, ті, хто думав менше, вибрали кращий варіант.

Методологія цих експериментів різна, але висновок один. Коли, приймаючи рішення, ми ретельно обмірковуємо невелику кількість факторів, то краще подумати довше. Але якщо проблема складна, то для ефективного вибору слід покластися на інтуїцію, а не довго мізкувати.

Обсяг свідомої частини розуму досить обмежений і втримує мало інформації. Зате несвідома — неозора. Тому зрозуміло, що рішення з двома-трьома змінними (наприклад, ціна, якість і розмір продукту) краще спочатку обдумати, а тоді приймати. Коли ми можемо подумки одночасно оцінити всі елементи, раціональний вибір ефективніший, а отже, кращий. І навпаки, коли змінних стільки, що свідомий розум не може жонглювати ними одночасно, наші блискавичні несвідомі рішення працюють ліпше, навіть якщо покладаються на приблизні обчислення.

Пахне коханням

Мабуть, найважливіші й найскладніші рішення ми приймаємо в соціальній та емоційній сферах. Було б дивно й навіть абсурдно свідомо вирішувати, у кого закохатися, раціонально підраховуючи аргументи за й проти людини, до якої нас так тягне. Це працює по-іншому. Ми закохуємося з таємничих причин, які стають явними тільки через деякий час, і то не завжди.

На феромонних вечірках кожен учасник нюхає одяг інших гостей, який вони носили кілька днів. І залежно від запаху, що його приваблює, вибирає, з ким познайомитися. Такий метод здається цілком природним, адже ми асоціюємо нюх з інтуїцією, наприклад, коли кажемо, що пахне смаленим. І знаємо, наскільки яскравий, інтимний і не схожий ні на що інше запах подушки партнера. Але водночас вибирати за ароматом дивно, тому що нюх — далеко не найточніше чуття з п’яти доступних. Цілком можливо, що людина гірко розчарується в знайденому за запахом партнері й утече, проклинаючи свій нетямущий ніс.

▶ Швейцарський біолог Клаус Ведекінд перетворив цю забаву на феноменальний експеримент. Чоловіки кілька днів, не користуючись дезодорантами чи парфумами, ходили в тій самій футболці. Після цього група жінок нюхала одяг і оцінювала привабливість кожного запаху. І навпаки, чоловіки нюхали ношені футболки жінок. Ведекінд не просто хотів побачити, що вийде, а поставив за мету перевірити гіпотезу, висунуту на підставі спостережень за поведінкою гризунів та інших тварин. Він досліджував припущення, що, коли йдеться про нюх, смак і несвідомі вподобання, ми дуже схожі на своїх внутрішніх «звірів».

У кожного індивіда є особливий імунний репертуар, наявність якого пояснює, чому під впливом того самого вірусу одні люди захворюють, а інші — ні. Імунну систему можна уявити як щит. Поклавши один на одного два однакові щити, отримаємо непотрібний надлишок. Однак якщо щити закривають суміжні місця, захищена площа збільшиться. Те саме стається з імунним репертуаром (звісно, з певними нюансами, у які не будемо заглиблюватися): потомство двох людей із дуже різними імунними репертуарами матиме ефективнішу імунну систему.

Гризуни використовують нюх під час вибору партнера активніше, ніж люди, і їхні симпатії здебільшого підпадають під просту закономірність: у партнера має бути інший імунний репертуар. Це лягло в основу експерименту Ведекінда. Він виміряв головний комплекс гістосумісності кожного учасника — родину генів, у якій проявляються відмінності між імунними системами різних людей. І результати були неймовірні: коли ми покладаємося у виборі на нюх, то робимо це з тієї ж причини, що й гризуни. У середньому жінок сильніше приваблює запах чоловіків з іншим головним комплексом гістосумісності. А феромонні вечірки[30] сприяють різноманіттю. Принаймні коли йдеться про імунний репертуар.

Утім, у цієї закономірності є суттєвий виняток. Нюхові вподобання миші кардинально змінюються, коли вона вагітна. Тоді її приваблюють запахи особин із подібними головними комплексами гістосумісності. Спрощене пояснення звучить так: під час парування доцільніше прагнути комплементарності, а з потомством у череві — триматися неподалік від знайомого гнізда, серед родичів і подібних до себе особин.

Чи відбувається такий нюховий зсув у жінок? Цілком можливо, оскільки зміна сприйняття запахів і смаків жінки — один із найбільш помітних проявів гормональної революції під час вагітності. Ведекінд дослідив зміну нюхових уподобань у жінок, які вживали оральні контрацептиви, оскільки в них містяться стероїди, що симулюють гормональний стан, схожий на вагітність. І виявилося, що результати перевернулися з ніг на голову, як і в гризунів: ці жінки вважали приємнішим запах чоловіків зі схожим головним комплексом гістосумісності.

Цей експеримент підводить нас до загального принципу. Значна частина емоційних і соціальних рішень більш стереотипна, ніж нам здається.

Часто цей механізм прихований за завісою несвідомого, тому процес вибору перебуває поза межами нашого сприйняття. Але він існує в глибинах мозку і, коли ми ще навіть не замислилися про проблему, уже давно над нею працює.

Якщо підсумувати, то ми вважаємо прийняті несвідомо, інтуїтивні рішення містичними, природними й хаотичними, але насправді вони чітко регульовані й досить стереотипні. З огляду на технічні характеристики й обмежені потужності людської свідомості доцільно делегувати «прості» рішення раціональному мисленню й залишити складні на розсуд нюху, поту й серця.

Вірити, знати, довіряти

Приймаючи рішення, мозок не тільки запускає процес реалізації обраного варіанта, а й здійснює його раціоналізацію. Ми відчуваємо її як віру або переконаність у своїх діях. Іноді, купуючи в кіоску шоколадний батончик, ми вважаємо, що просто хочемо солодощів. А часом несемо ласощі додому, щоб підсолодити ними розчарування після якоїсь помилки. Шоколадка та сама, але гірке усвідомлення неправильного рішення кардинально змінює ситуацію.

Кожен із нас колись сліпо вірив у рішення, яке потім виявилося помилковим. І навпаки, маючи достатні підстави для абсолютної впевненості, вагався. На чому базується ця віра у власні рішення? Чому одні люди випромінюють надмірну впевненість, чим би не займалися, а інші весь