Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що ст. 119 ЗКУ є "мертвою" нормою.
З іншого боку, вже наявна судова практика невдалих спроб застосування положень коментованої статті. Наприклад, у справі N 2-2577/2007 задоволено позов С. Г. С. до Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - визнано право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 118, 119 ЗКУ. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.01.2008 зазначене рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову С. Г. С. відмовлено, оскільки набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливо з 1.01.2017 (ст. 119 і п. 1 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ)[280]. Описаний підхід, в силу викладених вище міркувань, видається нам також помилковим: після 01.01.2017 (очевидно, це сплив 15-річного терміну після набрання чинності діючим ЗКУ) відповідно до коментованої статті право власності на земельну ділянку за набувальною давністю набути буде також неможливо.
Додамо також, що відсутність можливості набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю загалом слід оцінити позитивно. Набувальна давність є засобом усунення невизначеності у правовідносинах. Відносно майна, права на яке підлягають реєстрації - земельної ділянки - такої невизначеності немає і бути не може, отже, потреби в існуванні інституту набувальної давності немає.
Стаття 120. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду
(Назва статті 120 в редакції Закону №997-V від 27 квітня 2007 року)
1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
(Частини 1,2 статті 120 в редакції Закону №997-V від 27 квітня 2007 року)
3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
5. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Зміни у правовому регулюванні земельних відносин при відчуженні будівель та споруд. Правила про долю земельної ділянки у разі відчуження розташованої на ній будівлі або споруди протягом останніх двох десятиліть змінювалися неодноразово.
Зокрема, при відчуженні нерухомого майна під час дії ст. 30 ЗКУ в ред. 1992 року відбувався "автоматичний" перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення переходу права.
Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 року по 20.06.2007 року (під час дії ст. 120 ЗКУ в ред. від 25.10.2001 року) не тягнуло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.
Існує думка, за якою після 01.01.2004 року автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди відбувався в силу ст. 377 діючого ЦК України, що набув чинності із вказаної дати. Хоча даний підхід отримав відображення у правозастосовчій практиці, вважаємо, що він спростовується положеннями ст. 9 ЦК України, за якими кодекс застосовується до земельних відносин лише тоді, якщо вони не врегульовані спеціальними актами законодавства. Таким спеціальним актом є ЗКУ, ст. 120 якого у первісній редакції не передбачала автоматичного переходу прав на земельну ділянку.
Нарешті, поточна редакція ст. 120 ЗКУ знову передбачила "автоматичний" перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди (якщо доля земельної ділянки не вирішена у договорі), фактично продублювавши ст. 377 ЦК України.
До частини першої.
Визначення "розмірів земельної ділянки" в договорі. Коментована норма встановлює, що перехід права на земельну ділянку відбувається "у розмірах, встановлених договором". Варто зауважити, що передбачати у договорі розмір "частини" земельної ділянки, що переходить до набувача будівлі або споруди, можливо лише після формування відповідної "частини" у окрему земельну ділянку в порядку, визначеному ст.ст. 55, 56 ЗУ "Про землеустрій". При цьому спірним є питання про необхідність розробки проекту відведення земельної ділянки (детальніше див. коментар до ч. 1 ст. 123 ЗКУ).
Розмір земельної ділянки повинен визначатися відповідно до чинних будівельних норм та правил, санітарних норм та правил, інших нормативних документів та містобудівної документації. Особливо слід звернути увагу на необхідність застосування ДБН 360-92** "Планування і забудова міських і сільських поселень", ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств".
Визначення "частини"
