Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

земельної ділянки за відсутності вказівки на неї у договорі. За відсутності згоди сторін щодо визначення "частини" земельної ділянки, право на яку перейшло за договором, спір може бути вирішений у судовому порядку. Як видається, відповідна частина земельної ділянки може бути визначена експертним шляхом (за допо­могою проведення технічної експертизи) на підставі чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. На підставі рішення суду мають бути виготовлені документи, що посвідчують право на земельну ділянку в порядку, визначеному ст. 56 ЗУ "Про землеустрій".

Можливість зміни цільового призначення земельної ділянки. Закон чітко передбачає, що зміна цільового призначення неможлива при відчуженні земельної ділянки (навіть, якщо це погоджено сторонами). Такий висновок випливає з порядку встановлення та зміни цільового призначення, передбаченого ст. 20 ЗКУ. Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Аналогічно, зміна цільового призначення земель провадиться тими ж органами виконавчої влади або органами місцевого самовря­дування, за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється KM України (ПКМ "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які пере­бувають у власності громадян або юридичних осіб" від 11.04.2002 №502). Таким чином, зміна цільового призначення має відбуватися або до, або після відчуження, але не "під час" відчуження.

Згідно зі ст. 21 ЗКУ порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, а так само відмови в державній реєстрації земельних ділянок.

До частини другої. Щодо визначення "частини" земельної ділянки, "яка необхідна для обслуговування" будівлі або споруди, див. коментар до ч. 1.

Необхідно звернути увагу, що стаття не має чіткого механізму реалізації у випадку, якщо будівлю або споруду набула особа, яка не може бути суб'єктом права постійного користування (ст. 92 ЗКУ), а попередньому власнику ділянка належала саме на цьому титулі. У цьому разі переоформлення права користування можливо лише шляхом укладення новим власником договору оренди земельної ділянки з органом, що уповноважений розпоряджатися ділянкою державної (комунальної) власності, причому набувач може вимагати надання йому ділянки в оренду. З моменту переходу права на будівлю право користування попереднього власника будівлі слід вважати припиненим в силу коментованої норми.

Користування ділянкою на праві оренди підпорядковується нормам ЗУ "Про оренду землі".

Правове регулювання відносин суперфіцію здійснюється нормами гл. 16-1 ЗКУ, гл. 34 ЦК України.

До частини третьої. Коментована частина стосується окремого випадку застосування ч.ч. 1 та 2 (див. коментар) з однією різницею - згідно із цією нормою, при відчуженні будівлі або споруди за договором довічного утримання до набувача переходить вся земельна ділянка.

Якщо ж відчужується лише частина будівлі або споруди, переходити має відповідна частка у праві власності на земельну ділянку (див. ч. 4 та коментар до неї).

До частини четвертої. Частки осіб у вартості будівлі та споруди слід відрізняти від часток у площі будівлі чи споруди. Співвідношення часток визначатиме співвідношення площі частин земельної ділянки, що перейдуть до нових співвласників будівлі, споруди.

Договором відчуження будівлі і споруди можуть бути встановлені інші правила, в т.ч. співвідношення часток на земельну ділянку відповідно до площі частини будівлі чи споруди нового співвласника.

Коментована норма фактично передбачає виняток із положень ст. 89 ЗКУ (що передбачає спільну сумісну власність на земельну ділянку співвласників житлового будинку) і розширює перелік підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку, вста­новлений ст. 87 ЗКУ.

До частини п'ятої. Щодо обмежень відносно використання земельних ділянок на праві власності див. ст.ст. 81, 82 ЗКУ.

Варто відзначити, що момент виникнення права оренди законодавець пов'язує з укладенням договору оренди та його державною реєстрацією. Таким чином, до укладення такого, на думку авторів, набувачі будівель та споруд мають право лише спонукати власника земельної ділянки до укладення такого договору.

Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

До частини першої. Коментована стаття безпосередньо пов'язана з ст. 116, 118 ЗКУ і стосується приватизації земельних ділянок громадянами України із земель, що перебувають у державній чи комунальній власності.

Площа конкретної земельної ділянки не може перевищувати передбаченої у коментованій нормі, проте може бути меншою, що законом не заборонено. Площа конкретної ділянки, що приватизується, залежатиме від наявності вільних земель, призначених для передачі у власність громадянам України, встановлених