Українська література » Наука, Освіта » Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Читаємо онлайн Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Ілліч не корупціонер – просто так склалося. Аміак окремо, а «Роллс-Ройс» окремо.

Як і шкідливе виробництво аміаку, що залишилося в СРСР, а прибутки від його переробки – в кишенях американця.

Микола Щолоков, давній друг Брежнєва не був примхливим. «За матеріалами слідства, міністр брав усе: від «Мерседесів», подарованих урядом ФРН до Олімпіади-80, до дитячих ліжечок. Картини відомих російських майстрів він зберігав під ліжком – на стінах місця не вистачало» (там само). Напевне, досить про це поки що. Тепер про хороше. Чи було воно у ті роки? Безумовно. Ось, наприклад, про поліпшення умов праці радянських людей дуже красиво написано: «Зростання національного доходу в роки «Золотої п’ятирічки» дозволило дати робітникам і службовцям два вихідних дні на тиждень. 7 березня 1967 року ЦК КПРС, Рада міністрів СРСР і Всесоюзна центральна рада профспілок прийняли постанову «Про переведення робітників і службовців підприємств, установ і організацій на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями» [202]. Все було б гаразд, якби не одне «але».

Буквально у наступному реченні авторка стверджує щось зовсім інше. Виявляється, нечуване зростання національного доходу до впровадження другого вихідного прямого стосунку не мало: «І лише в 1967-му, завдяки активному залученню жінок у виробництво, стало можливим ввести два вихідних дня без втрат для економіки країни» (там само).

Ось він – секрет добробуту радянських родин: треба було лише відрядити жінок знову, як у часи війни, тягати шпали, стояти за токарним верстатом, дихати випарами під час зварювальних робіт і класти цеглу, як одразу можна ще один день на тиждень відпочити.

ГЛАВА ТРИДЦЯТА.

ПРО «РОЗВИНЕНИЙ СОЦІАЛІЗМ» ТА 125 ТИСЯЧ ТАНКІВ

Продовжимо тему соціально-економічної системи в СРСР. Досі тривають дискусії, що ж побудували в СРСР Ленін-Троцький-Сталін-Хрущов-Брежнєв. Формально, не без участі Суслова та Інституту марксизму-ленінізму, було оголошено, що після довгих поневірянь Радянський союз прийшов до епохи розвиненого соціалізму.

Але будь-яка розумна людина знає, що ні у Маркса, ні у Плеханова, ні у Леніна немає такої штуки, як «розвинений соціалізм». І не було. Розумним людям не треба пояснювати, що в СРСР і «нерозвиненого» соціалізму не було. Що режим в СРСР був чим завгодно, тільки не соціалізмом.

Дехто з дослідників (Сергій Кара-Мурза та ін.) характеризують суспільно-економічний лад в СРСР як неофеодалізм, який об’єднує насильницькі методи феодалізму з капіталістичною експлуатацією. Лише в якості експлуататора виступає не людина, а держава.

Для нього характерні позаекономічний примус, насильницьке насадження влади, розрив зовнішньоекономічних зв’язків, перехід влади до органів насильства і принуки. Начебто все правильно. Проте феодалізм (нехай навіть і з префіксом «нео») майже не знає соціальних ліфтів. За феодалізму діти холопів завжди будуть холопами і ніколи – князями. В СРСР такі ліфти все ж існували. Сам Ленін вважав радянську систему «державно-капіталістичною монополією», в силу власної тупості не розуміючи всієї абсурдності цього визначення, адже в СРСР була відсутня головна риса капіталізму – конкуренція на ринку товарів, послуг та праці. У капіталістичних країнах можуть існувати окремі монополії (та й то як виняток), але ціла держава як монополія та ще й капіталістична – абсурд. Деякі соціологи вважають радянську модель одним із видів азійського способу виробництва.

У 1957 році вийшло фундаментальне дослідження колишнього німецького комуніста Карла Августа Віттфоґеля «Східний деспотизм: порівняльне дослідження тоталітарної влади».

Автор виділяє такі основні його ознаки:

– відсутність приватної власності на землю;

– абсолютна влада державної бюрократії, що керується із центру;

– відсутність ринкової конкуренції, приватної власності і соціальних

класів;

– абсолютна влада правителя, який очолює бюрократичну систему.

 

Лише в Харкові на «танковому кладовищі» знайшли свій останній прихисток сотні колись грізних бойових машин.

І тут начебто все правильно. Та знову є «але». Якою б великою не була влада Генерального секретаря ЦК КПРС – вона в СРСР все ж не була абсолютною. Ні формально, ні юридично. Навіть Сталін змушений був рахуватися зі своїм оточенням, а в останні роки навіть ділити з ним владу. Та й із відсутністю в СРСР соціальних класів можна посперечатися, адже партійно-державна номенклатура, ота державна бюрократія станом на 70-і роки уже виглядала як цілком окрема суспільна верства. Радянська «номенклатура» була ближче до феодальної знаті на чолі з генсеком-імператором; мала власні закриті санаторії-дачі-лікарні, доступу до яких не мали «простолюдини». Це було трохи схоже на те, як колись деякі напої та страви простолюдинам вживати заборонялося. А от якщо об’єднати обидва визначення?

Примітивний азійський спосіб виробництва періоду давньої Персії і ознаки неофеодальної держави? Істина, напевне, десь тут. Нагадаю – близько 40 мільйонів населення «соціалістичної країни»  були безпаспортними кріпаками; громадян було поділено на «сорти» і заборонено без дозволу влади самостійно переселятися до великих міст (т. з. «ліміт прописки» або «ліміта»). Економіка розвивається екстенсивно. Через безгосподарність та неефективне використання ресурсів щорічно втрачається 20% виплавленого металу, тобто кожен п’ятий рік металургійні гіганти СРСР працюють «вхолосту», на компенсацію втрат.

Навіть те, що виросло на полях, неможливо зібрати через брак механізації й тому доводиться кидати у «битву за врожай» студентів на чолі з професорами, інженерів та працівників науково-дослідних інститутів. Якби в СРСР платили стільки, скільки платили інженерам-конструкторам в США, давно вже замість натовпів містян картоплю збирали б комбайни… Про науково-дослідні інститути. Їх в СРСР було не просто багато, а неймовірно багато. Жодна країна світу не може собі дозволити тримати таку прорву «дослідників» та «винахідників». Чим вони займалися, окрім того, що креслили на ватмані крадені зі всього світу пральні машини, трактори, бомби та кулькові ручки? У 60-х роках розорали цілину в Казахстані. Але для неї, як і для гігантських за об’ємом бавовняних плантацій, була потрібна вода. Багато води. Її брали з річок, які живили Аральське море – Сирдар’ї та Амудар’ї і їхніх приток. Море почало висихати. Отут і згадали пропозиції перекинути частину стоку рік Сибіру, передусім Обі та Іртиша в басейн Аральського моря. У 1968 році пленум ЦК КПРС дав доручення Держплану, Академії наук СРСР

Відгуки про книгу Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: