Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

На благословенних, «кращих у світі» чорноземах радянської України у 70-х роках урожайність була нижчою, ніж на полях «сонячної» Норвегії. Принагідно трохи про Україну. У 1975 році валовий збір зернових в УРСР склав 699 кілограмів на душу населення. Це разом із фуражним зерном (близько половини від загального об’єму), вівсом, кукурудзою тощо. Не густо. Але в реальності було ще менше, бо Україна мала ділитися з нафтовиками (у тундрі хліб не росте), армією, республіками Середньої Азії, які боролися за перевиконання планів по бавовні. Плюс братерська Уганда и братерська Куба, братерська Північна Корея і братерська Ефіопія.

От, якщо ви не знали, скільки м’яса в УРСР на душу населення вироблялося у тому таки 1975 році – доповідаю: 57 кілограмів (156 гр. на добу) це з «рогами й копитами»; птиці – 13,7 кг (3,7 грами на добу). Яєчню з двох яєць пересічний українець міг собі дозволити лише раз на три дні і то теоретично, бо значна частка яєць йшла на різні інші речі – від майонезів до здоби, а ще на яєчний порошок у держрезерви, бо раптом війна: «…приріст продукції аграрного сектора економіки становив щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої п’ятирічки – лише 0,47%» [205]. Нагадаю, що 11 п’ятирічка зачепила пізнього Брежнєва та закінчилася на Андропові. Не краща ситуація була і у промисловості.

Вона мала один невеличкий недолік: низьку автоматизацію й механізацію. «В умовах науково-технічної революції близько 40% промислових робітників працювали вручну. В будівництві таких було ще більше – 60%. Хронічний дефіцит робочої сили намагалися компенсувати широким залученням у виробництво ув’язнених» (там само).

Як наслідок – низька продуктивність праці. Це призводило до все більшого розриву в оплаті праці між СРСР та капіталістичними країнами, про що ми вже згадували. І скільки б не розповідали з телевізора про намолоти і надої; про чергові висоти, що їх подолав радянський народ під мудрим керівництвом Комуністичної партії, поділ цього народу на сорти, себто чотири категорії постачання, встановлені ще у 1932 році нікуди не подівся. Подекуди прірва між громадянами однієї і тієї ж країни ставала ще глибшою.

Бували випадки, коли місто було поділено на категорії і на правому березі річки, наприклад, закрита зона «атомграду», постачалася за особливою категорією, а на лівому панувала третя категорія, за якої народ ковбаси або навіть м’яса в магазинах роками не бачив. Чи боролися з цим неподобством комуністи на шостому десятку років з моменту великої пролетарської революції, коли неписьменні люмпени, нацьковані агітаторами-горлопанами, кинулися «грабувати награбоване», а потім стали на криву стежку до комунізму? Звичайно. Оскільки намолотів не вистачало, а колгоспні корови давали молока стільки ж, як у гарної господині коза, було вигадано маніпуляції зі знаменитими ДСТУ (рос. ГОСТ), за якими мала випускатися уся продукція. І ці ГОСТи змінювали щорічно, а іноді й двічі на рік –залежно від намолотів і надоїв.

До кожного з них додавалися примітки, у яких скрупульозно перераховувалися замінники одних інгредієнтів на інші. Наприклад, у ковбасі замість жилованого м’яса дозволялося використання (ви вже вибачте за подробиці – відкладіть на хвилину бутерброд, якщо ви зараз підкріплюєтеся) виварки копит, сечових міхурів, коров’ячу пряму кишку та мелені кістки. Ось вам «ковбасний» ГОСТ 23670-79: «У ковбасах окремій, окремій баранячій, свинячій, столовій, московській, чайній допускається заміна 2 кг яловичини або свинини на 2 кг крохмалю картопляного або борошна пшеничного» [206].

Тут навіть не про виварки з копит і сечові міхури йдеться. Тут все простіше: замість м’яса – картопляний крохмаль. А щоб ковбаска смачна була – для цього існував часник, ароматизатори та харчові додатки. Тут і натрію триполіфосфат (використовувався для виробництва прального порошку), і натрій аскорбіновокислий та інші «смаколики». Натрій фосфорнокислий однозаміщений 2-водний, крім ковбаси, ще у виробництва рідини для миття скла застосовували. А щоб ковбаска була на вигляд красивою – клали натрієву та калієву селітри, які є сильними канцерогенами.

До слова – у тому ГОСТі згадано і препарат коптильний ВНИИМП, за допомогою якого робили «копчені ковбаси» - це той самий «рідкий дим». Так що у 70-ті щасливі «брежнєвські» роки люд радянський, якщо й міг «дістати» ковбасу «Докторську», то вона за рецептурою та виконанням була вже геть не такою, яку її свого часу привіз з Чикаго Анастас Іванович Мікоян. «Варто зауважити, що ГОСТи і навіть ТУ були показником якості продуктів. Крадіжка, обман в радянській харчовій промисловості та торгівлі були повсюдними. Причому деколи і на офіційному рівні. На великих ковбасних заводах були звичайні цехи з ковбасою із щоковини, м’ясо-кісткової виварки та сечових міхурів, і цех гостівський, який працював на спецпайки, магазин «Берізку» і ОБХСС. З цього цеху йшла продукція для хабарів і контролерів. На виробництвах менших просто запускали різні лінії.

Наприклад, дві зміни з подвоєною потужністю випускали крохмальну ковбасу, а третя, нічна, гнала гостівський стандарт» [207]. А це вже, окрім усього, ще й джерело небачених зловживань, корупції і хабарництва. Якщо держава дозволяє собі маніпулювати з технологіями виробництва та обдурювати народ – чому окремо взятий директор м’ясокомбінату цього не може робити? Тим більше, що органи державної влади, правоохоронці і партійні боси заплющують на це очі. Почнеш боротися з «крохмальною ковбасою» – зірвеш плани виробництва. За таке і партквиток можна на стіл покласти. Тож нехай «ковбасних справ майстри» щось і вкрадуть, пустять «наліво» – не страшно. Зате «план по валу» виконано. Ось вам, люб’язні мої читачі, невелика (це ще за Хрущова, але при Брежнєві було ще гірше) ілюстрація. Лише одна довідка. Лише по одному невеликому ковбасному заводу. Лише за 1 день. Затримано 9 осіб, які винесли 120 кілограмів ковбас та делікатесів. Саме після нічної зміни. Тут не на одну тисячу. Що кидається у вічі? Невже не помітили?

Серед затриманих лише прибиральниці, гардеробниці та підсобна робітниця. А де ж ті, хто безпосередньо на виробництві працювали? А їх попередили що буде «трус». Самі ж керівники міліції і попередили директора, а той своїх підлеглих. Рука руку миє. А «крайніми» зробили прибиральниць, бо міліціонерам теж потрібен «показник».