Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Проте таємна історія говорить, що майже всі реформи відбувалися не завдяки Брежнєву, а всупереч йому. Реформування економіки здійснювали голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін та економіст Овсій Ліберман.
Якщо коротко, то головна сутність реформ – надання підприємствам більше економічної свободи, а робітникам матеріального стимулу. Косигін прагнув зменшення бюрократизації, головна увага приділялася прибутковості та рентабельності підприємств. Проте Олексій Миколайович мав потужних ворогів – Брежнєва та Суслова.
Цей дует найближчих соратників та друзів торпедував майже всі ідеї реформаторів. Далися взнаки й особиста неприязнь до Косигіна з боку Брежнєва і ретроградство «сірого кардинала» КПРС Михайла Суслова, який був відвертим «сталіністом» і душителем усього прогресивного. Суслов не просто мав вплив на Брежнєва – він мав на нього вплив воістину магнетичний.
Пральна машина «Рига-55» була точною копією шведської «Husqvarna». Її просто вкрали – головний інженер Ризького електромашинобудівного заводу в 1955 році придбав її на виставці у Москві, машину розібрали до гвинтика, скопіювали і запустили у виробництво. Біда в тому, що поки копіювали і впроваджували у виробництво, шведи вже припинили їх збирати як застарілі. Випускали її у різних модифікаціях до розвалу СРСР і навіть після нього.
Під цим впливом почалася повзуча реабілітація «сталінізму». Поступово Сталін повертався – у книжках, виставах та кінофільмах. У роки Брежнєва стало модно тримати вдома фото Сталіна і навіть возити його у машині. Попри те, дещо зробити вдалося, і тому Восьма п’ятирічка увійшла до історії СРСР як «Золота». Косигін справді був одним з найбільш тямущих людей на радянському владному олімпі. Проте, незважаючи на всю його прогресивність (у порівнянні з іншими), Олексієві Миколайовичу мало що вдалося. Справа тут в тому, що він не міг реформувати основний принцип радянської економіки – відсутність ринкової системи. У нормальних країнах ринок регулює співвідношення ціна-якість, а також кількість продукції, яка надходить від виробників. Звісно, країни з ринковою економікою розплачуються за це циклічними економічними кризами, проте вони теж грають певну позитивну роль: більш слабший, менш підприємливий «вилітає в трубу», залишаються лише сильні. Такий собі природній відбір.
У СРСР «у трубу» ні хто не вилітав. Заводи про довжували випускати застарілу продукцію,колгоспи демонструвати «намолоти» на папері. Бо все навколо – державне. А держава є найгіршим власником. Держава радянського типу – взагалі не може існувати. Ось вам приклад того, як провалився експеримент епохи «Золотої п’ятирічки». Іван Никифорович Худенко ще за часів Хрущова отримав під керівництво радгосп «Ілійський» (Казахстан) і ввів у ньому… капіталістичні принципи роботи, або так звану «безнарядно-ланкову систему оплати праці». Полягала вона в тому, що оплачувався не об’єм роботи (кількість відпрацьованих годин, площа зораної землі тощо), а – її результат: скільки та або інша ланка (низовий трудовий колектив у 4-5 осіб) дає реальної продукції. Через два роки з 800 працівників радгоспу залишилося 80, замість 110 управлінців – двоє. Звільнених працівників госпрозрахунковий радгосп посадив на куцу «соціальну допомогу» – 30 рублів на місяць. При цьому врожайність збільшилася майже утричі, собівартість тонни зерна впала з 70 до 6 рублів 30 копійок. Зарплата механізаторів сягала 330 рублів на місяць, тоді як у пересічному сільгосппідприємстві вона була на рівні 90-100 рублів. При цьому завдяки значно меншій кількості працівників фонд зарплатні знизився зі 181 тис. рублів у 1962 до 59 тис. у 1963.
Про Худенка казахські кіношники зняли документальний фільм «Людина на землі». Його переглянув уже новий Перший секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв і виніс вердикт «Ця справа є передчасною». У 1969 році Худенко добився нового експерименту, який проводився за постановою Ради міністрів Казахської СРСР. У голому степу «з нуля» було створено невелике «Дослідне господарство з виробництва трав’яного борошна «Акчі». Додавання борошна у раціон корів піднімає надої молока на 40%. І знову успіх за таким само сценарієм. Господарство було настільки успішним, що тут десятками ставили нові комфортабельні будинки для робітників. Архітектор, який переїхав сюди із самої Ама-Ати, Владислав Філатов згадував: «Для вищого сорту вміст каротину в трав’яному борошні встановлювався у 180 одиниць, а у нас було 280. Прилади зашкалювало, приймальники не вірили своїм очам. А ми вичитали, що його зміст залежить від часу доби. І косили вночі, коли каротину максимум» [203]. Українець Худенко не вичитав. Він напевне просто пам’ятав досвід пращурів, які поколіннями косили траву на сіно, щойно на сході сіріло й можна було бачити косу в траві. Але тоді мужики мали стимул – працювали на себе. Для того, аби підняти тракториста радгоспу на роботу удосвіта, теж потрібен був стимул. І він був. Матеріальний. Але… У 1970 році експеримент було розгромлено. По-варварськи. Із застосуванням міліцейських підрозділів. Господарство припинило існування.
Знаєте подальшу долю Худенка, друзі? Його було звинувачено у «розкраданні соціалістичної власності». Йому дали величезний термін ув’язнення і 12 листопада 1974 року Іван Никифорович помер в одній із в’язничних лікарень Казахської РСР у віці 57 років. Чому ж усі експерименти пішли прахом? Тут багато причин. По-перше, було підраховано, що в разі переходу усіх колгоспів і радгоспів на систему Худенка, із 40 мільйонів осіб, задіяних у сільському господарстві, треба було 33 мільйони звільнити. Куди подіти таку юрму безробітних?
У промисловості була така ж ситуація: у результаті схожого експерименту на Щокінському хімічному комбінаті кількість працівників скоротилася на понад 800 осіб. Загалом по країні це виливалося у нові й нові десятки мільйонів нікому не потрібних рук. І немає коштів, аби будувати для них нові підприємства – Холодна війна та гонка озброєнь вимотує державу. Людей треба годувати тут і зараз. Та і куди селити ті мільйони людей, які виявляться непотрібними у селі? Хати ж вони з собою до міста не заберуть… Тому усі ці експерименти партія де тихенько, а де з мордобоєм, як в «Акчі», прикрила. Була й інша причина. Це лише на словах комуністичні начальники піклувалися про трудящих. Про «людину праці» співали пісні та знімали кіно. Але насправді чиновництво свято зберігало свої привілеї, зарплатню, спецжитло, спецдачі, спецсанаторії, спецавтомобілі, спецпайки та спецлікарні.
А «пролетарі» були лише джерелом оцього «спец». «Друг Брежнєва, міністр сільського господарства Казахської РСР Михайло Рогінець, відвідавши «Акчі» з недружнім візитом,