Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Рюльєр почав свою кар’єру дослідника Східної Європи рівно за рік до цієї дати, але не в Польщі, а в Росії, де з 1762 року служив при французькому посольстві у Санкт-Петербурзі, ставши свідком перевороту Катерини. За п’ять років, уже в Парижі, він почав читати в салонах свій рукопис під назвою «Оповіді про переворот у Росії», що починався так:
Я був на місці подій і став свідком перевороту, що скинув онука Петра Великого з усеросійського трону й посадив натомість чужинку. Я бачив цю принцесу того самого дня, коли вона тікала з палацу, примусивши свого чоловіка віддати їй до рук і своє життя, і свою імперію 101.
Відвертість свідчень Рюльєра стривожила Катерину, яка намагалася за сприяння Дідро та Ґрімма викупити рукопис і заборонити його видання. Ці панове вдалися до посередництва мадам Жоффрен, котра образила Рюльєра, запропонувавши йому великого хабара. Їй самій не дуже подобався його відвертий опис колишньої близькості між Катериною та Станіславом-Авґустом. Вона могла про це судити, адже сама запрошувала Рюльєра читати рукопис у себе в салоні, щоправда, після того, як він виступив у салоні її суперниці мадам дю Деффан. Навіть Дідро і Ґрімм бували на цих читаннях, хоча й засуджували цей твір як «клубок побрехеньок». Талейран у своїх спогадах згадував, що твір Рюльєра став чи не найулюбленішим у салоні (разом із «Весіллям Фіґаро» Бомарше), який «гості мусили слухати» за кожним обідом. 1776 року, перебуваючи на дипломатичній службі, Рюльєр улаштовував читання у Берліні та Відні. Проте він обіцяв, що не публікуватиме «Оповідей» за життя Катерини, котра, дарма що старша за нього, пережила Рюльєра. Вона померла 1796 року, і книга одразу ж, 1797 року, вийшла французькою мовою, а також в англійському, німецькому і голландському перекладах 102. (387)
Сам Рюльєр вважав, що Катерина не мала ображатися на його книжку, і, намагаючись здобути її прихильність, навіть написав невдалу улесливу оду, вихваляючи імператрицю у стандартних висловах за те, що вона перетворила пустелі на губернії й підкорила давніх скіфів своїм законам. За словами Рюльєра, він описав прихід Катерини до влади, щоб «ввести в оповідь про цю жахливу подію всі обставини, часом кумедні, пов’язані зі звичаями російського народу». Зображуючи «розпусність російських звичаїв», він мусив переповідати такі «сміховинні анекдоти», які робили навіть страхітливе «кумедним», надаючи його творові привабливості салонної комедії манер. «Російська нація ледача, весела, розпусна, — писав Рюльєр, — і хоча м’якість попереднього царювання додала трохи витонченості розуму й трохи вишуканості манерам, не багато часу минуло відтоді, як цей варварський двір святкував весілля блазня з козою». Він міг упевнено писати про Росію тому, що його епоха вже визначила набір формул для опису цього предмета, створивши ілюзію, що пізнати Росію дуже легко: «Досить провести вісім днів у Росії і вже можна доволі певно судити про росіян: усе в них так і впадає у вічі» 103.
Рюльєр провів у Росії не дні, а місяці, а у Варшаві 1762 року він затримався лише кілька годин, які до того ж проспав. Дорогою до Росії «у Варшаві я впав на ліжко, не роздягаючись, і проспав кілька годин». Решта мандрівки крізь Польщу запам’яталася браком харчів, позаяк поляки суворо дотримувалися великого посту: «жахливо подорожувати у цей час» 104. 1768 року Шуазель замовив йому трактат про Польщу, що мав ознайомити з цією країною майбутнього Людовика XVI; крім досить обмеженого досвіду сну й недоїдання, про компетентність Рюльєра в цьому питанні свідчили лише його рукопис про Росію і репутація ворога Катерини. Для них обох — державного діяча Шуазеля й історика Рюльєра — Росія і Польща були двома тісно пов’язаними альтернативами. Цей тісний зв’язок підкреслюється у першому ж реченні трактату: «Поляки і росіяни є частинами того численного народу, що під спільною назвою словенів, або слов’ян, розійшовся дванадцять сторіч тому сходом Європи (l’orient de l’Europe). Його мовою розмовляють від гір Македонії й узбережжя (388) Адріатичної затоки до островів Льодовитого моря» 105. Так, від самого початку, історія Польщі стала історією «сходу Європи», європейського Сходу, а у вступі було викладено короткий зміст праці — від спільного слов’янського походження росіян і поляків до їхнього політичного шляху — деспотизму і республіканського устрою відповідно, й, нарешті, до історії новітніх зазіхань Росії на незалежність Польщі.
Історик Східної Європи, на думку Рюльєра, мусить долати перешкоди, що випливають з самої природи Польщі та Росії:
Як не згубити нитку подій серед бурхливих хвиль анархії? Як змалювати силу-силенну дійових осіб так, щоб вони не переплутались одне з одним? (…) Як потрапити до тих таємних покоїв, де в глибинах любострасності тиран вершить долі численних народів? (…) Довгі подорожі задля того, щоб особисто познайомитися майже з усіма дворами, володарями і міністрами, яких я маю змалювати, особисті зв’язки з головами ворожих партій, отримання найдостовірніших спогадів та безкінечні відомості, які надходять з усіх країн до французького міністерства, дають мені змогу з певністю говорити про більшість подій, інтриґ та осіб 106.
Рюльєр розглядав свою працю яко своєрідний інтелектуальний подвиг, шукаючи нитку подій та стежачи за нею, продираючись крізь нетрі анархії, піднімаючи завіси й дошукуючись таємниць, які приховували Східну Європу від Європи Західної. 1770 року, в розпал своїх досліджень, Рюльєр не лише мав тісні стосунки із Вієльгорським, а й заручився покровительством Шуазеля задля доступу до архівів Міністерства зовнішніх справ. Проте того-таки року Шуазеля усунули від влади, і Рюльєр також утратив свою офіційну посаду, щоправда, на той час він уже зібрав багато матеріалів і 1771 року завершив першу версію рукопису. В 1774 році престол посів Людовик XVI, і Верженн, новий міністр
