Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

годувати Французьке королівство». Звісно, інтерес фізіократів до сільського господарства Польщі не був позбавлений колоніального розрахунку, і якщо Польща цілком відповідала теоретичному ідеалові переважно аграрної економіки, то це, крім усього іншого, було вигідне для Франції. Бодо прибув до Литви у розпал війни, страхіття якої Марат, перебуваючи у Ньюкаслі, міг лише уявляти; в кожному разі, їх вистачило, аби завадити втіленню аграрної утопії. Провівши зиму в Литві, Бодо подався до Санкт-Петербурґа, звідки щойно відправили додому Мерсьє. Бодо, завдяки сприянню Фальконе, подарував поему Катерині, сподіваючись заручитися її підтримкою для мирного розв’язання польської кризи, але вона тільки відмахнулася від «бідолашного абатика». За її наказом 1769 року його вислали з Росії за засудження Фрідріхових намірів щодо Польщі 90. До кінця літа він повернувся до Франції, не протримавшись у Східній Європі навіть року.

Але цього було досить, аби Бодо почали вважати авторитетом у польських справах. Він почав писати «Листи про справжнє становище Польщі та про причини її бід», котрі періодично друкувалися протягом 1770–1771 років у часописі «Ephémérides». З’ясувалося, що в Польщі бракує не лише «мистецтв» і «торгівлі», а й навіть «сільського господарства, вартого такої назви», бо там забагато землі гуляє». Також Бодо опублікував «Економічні поради для просвічених громадян Польської республіки щодо збору державних прибутків». Цей твір, написаний у формі епістолярного звернення, переконував поляків, що вони готові сприйняти фізіократичні теорії. Він твердив: «Прямий податок на чистий прибуток від землі пасує вам більше, ніж іншим народам», обґрунтовуючи у такий спосіб претензії фізіократів на польські землі 91. (380)

Як не дивно, не лише Бодо, повернувшись із Польщі, писав яко знавець польських справ, але також Мерсьє, прибувши з Росії, теж знайшов що сказати про Польщу. Одночасно з Бодо він працював над трактатом «Спільна вигода поляків, або Міркування про те, як утихомирити назавжди заворушення у Польщі, вдосконаливши її врядування і примиривши її істинні інтереси з істинними інтересами інших народів». Він також безпосередньо звернувся до поляків, як і Руссо, в дусі політичного схвалення, яке, можливо, зумовлювалося його недавнім вигнанням з Росії. «Шляхетні поляки, підвалини вашого уряду гідні похвали, — проголосив Мерсьє. — Аби їх удосконалити, вам треба зробити лише декілька кроків». Його економічні поради по-дружньому відсилали до «Економічних порад» Бодо і підштовхували встановлення «права власності» та «вільної торгівлі». Навіть сам Руссо, котрий цікавився переважно політикою та культурою, не втримався у «Міркуваннях» від роздумів про економіку; він наголошував на першочерговій важливості сільського господарства, обмежуючи, як і фізіократи, польську економіку аграрним сектором. У дусі утопічних фантазій він переконував поляків у шкідливості фінансів і навіть грошей, звертаючись до них з неприхованою зверхністю: «Добре обробляйте свої поля і не піклуйтеся про решту» 92.

І справді, близько 1770 року чимало інтелектуальних зусиль Франції спрямовувалося на вирішення польських проблем, і ця загальна увага переступала відмінності в політичних чи академічних поглядах. Маблі виступав за радикальніші політичні реформи у Польщі, ніж Руссо, пропонуючи скасувати право вето, конфедерації і виборність короля. На відміну від Руссо і Маблі, Бодо й Мерсьє більше цікавилися економічними питаннями. І все ж погляди цих французів об’єднувало те, що вони присвячували Польщі всю свою інтелектуальну енергію, маючи непоборне бажання писати про польські справи та звертатися до поляків. З тих рукописів, котрі було поширено й опубліковано протягом 1770-1780-х років, видно, що насправді їх призначено для просвіченої західноєвропейської публіки, а їх ідеологічною програмою було французьке Просвітництво. Польща стала всього-на-всього інтелектуальним приводом, для Бодо — (381) міражем гідної «кар’єри», ще привабливішої, ніж Росія, адже вона видавалася доступнішою. Щоби зробити кар’єру в Росії або зробити Росію своєю кар’єрою, треба було листуватися з Катериною чи зустрітися з нею особисто, а до поляків мужніх і шляхетних — можна було звертатися безпосередньо й давати їм загальні поради на будь-яку тему.

Однак проекти фізіократів стосовно Польщі не припинилися одразу ж після поділу. Новий російський посол у Варшаві після 1772 року Отто Маґнус Штакельберґ став найупливовішою людиною в Польщі, що применшувало королівську гідність Станіслава-Авґуста, який сам порівнював посла з римськими проконсулами. Крім того, Штакельберґ був переконаним фізіократом. Ба більше, саме він 1767 року невдало рекомендував Мерсьє Катерині. В 1773 році він повідомив Санкт-Петербурґ про свої наміри щодо Польщі, зокрема про вільну торгівлю, ґарантування власності та «встановлення єдиного земельного податку за системою економістів» 93. Отож усевладний посол Катерини ставився до ідей фізіократів з ентузіазмом, Станіслав-Авґуст — із симпатією, а головою новозаснованої Комісії народної освіти, яку можна вважати за перше Міністерство освіти в Європі, став сам Массальський, віленський єпископ-фізіократ. Хоча освітня реформа була найпершим завданням «Міркувань» Руссо, Массальський не був у близьких стосунках із ним, тому запросив натомість повернутися до Польщі Бодо, аби той узяв участь у роботі комісії. Але Бодо, порадившись із мадам Жоффрен, вирішив, що Польщі йому вже вистачить, і відхилив запрошення. Це місце запопав інший фізіократ — П’єр-Самюель Дюпон де Немур, який разом з Бодо видавав «Ephémérides». До того ж польський князь Адам Чарторийський запропонував саме Дюпонові стати вихователем своєї дитини 94.

Дюпон мав деякі обов’язки при Баденському дворі, але маркграф Карл-Фрідріх, котрий прихильно ставився до фізіократів, написав Мірабо, що Дюпон, безперечно, має вирушити до Польщі, аби не втратити нагоди «зробити безмежне добро цілій великій нації». Сам Дюпон також ставився до ідей фізіократів з надмірною самовпевненістю, про що свідчить його прощальне звернення до салону Мірабо навесні 1774 року. Він проголосив перед своїми колеґами, що для (382) відродження Польщі «було обрано ваших учнів», а отже, «дехто збирається керуватися вашими порадами, дехто прагне бути причетним до цієї академії». Цим безособовим «дехто», котрий потребує поради та прагне бути причетним, була сама Польща, і саме звертаючись до цього безособового «когось», Просвітництво утверджувало власну важливість. «Дехто спонукає мене взяти на себе, — просторікував Дюпон, — честь створення нації за допомоги народної освіти». Таку ж формулу — «створення нації» — французькі інтелектуали прикладали до Петрової Росії, починаючи від панегірика Фонтенеля, а тепер на них чекала така сама творча праця в Польщі. «Мої друзі, мої любі друзі, пролийте кілька сльозин, коли я поїду», — звертався Дюпон до сентиментальних фізіократів, пообіцявши підтримати «честь бути вашим учнем», навіть якщо це означало віддати власне життя за Польщу. Хтось відвезе додому його прах, або «тіло, виснажене дванадцятьма роками праці». Перед самим від’їздом до Польщі його уявлення про те, що на нього чекає, набули ще більшої драматичності:

Я