Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Катерина це чудово зрозуміла, коли під приводом захисту релігійної толерантності у Польщі втрутилася до її внутрішніх справ, надіславши Вольтерові різноманітні матеріали на цю тему, підготовані у Санкт-Петербурзі. Впродовж 1760-х років Вольтер боровся з «ганьбою» католицької нетерпимості у Франції, зокрема у справах Каласа, Сірвена і Ля Барра. Доля некатоликів у Польщі була дуже близька Вольтерові і дуже вигідна для Катерини, тож 1767 року Вольтер написав «Історико-критичне дослідження про незгоду церков Польщі», яке з’явилося під іменем Жозефа Бурдільйона, вигаданого професора-ерудита. Ця розправа, спрямована проти польського католицизму, була логічним продовженням періодичних видань і памфлетів XVIII сторіччя в протестантській Англії (а також Пруссії), які засуджували польське насильство, зокрема заворушення й екзекуції у Торуні 1724 року. Проблема Польщі у Вольтеровому дослідженні розрослася, охоплюючи й сусідні землі та окреслюючи територію імперських зазіхань Катерини: «Вона не лише встановлює релігійну терпимість вдома, а й хоче відродити її поміж своїх сусідів». Виправляючи закінчення відповідно до реалій поділу 1772 року, Вольтер дійшов висновку: «Таким було розплутування польського хаосу» 78. Це зауваження перегукувалося з Вольтеровою концепцією Східної Європи в цілому, коли він писав про те, як Катерина «розплутувала весь той хаос» від Ґданська до Дунаю.
Вольтерові не досить було розповідати про Польщу, не скориставшись нагодою поміркувати про вдачу поляків. 1767 року, коли Бурдільйон уже висловився на цю тему, Вольтер написав до Станіслава-Авґуста, закликаючи його вести політику просвіченого абсолютизму:
Ваша Величносте, цей Бурдільйон думає собі, що Польща стала б набагато багатшою, населенішою, щасливішою, якби її кріпаків було звільнено, якби вони володіли своєю душею і тілом, якби залишки ґотико-слов’яно-римсько-сарматського врядування були колись знищені володарем, що замість титулу першого сина церкви візьме титул першого сина розуму 79.
Незграбність «ґотико-слов’яно-римсько-сарматського врядування» робила реформи ще потрібнішими для (374) Польщі, а епістолярна форма, лист до Східної Європи, була вектором просвітницького впливу. 1768 року Вольтер виступив із закликом до польської нації у «Зверненні до католицьких конфедератів Кам’янця в Польщі» від імені прусського офіцера Кайзерлінґа. «Мужні поляки, — звернувся він до них, як і Руссо кілька років по тому, — чи хочете ви сьогодні лишатися рабами і прислужниками римської Церкви?» Вони наважилися скаржитися, що Катерина ввела російські війська до Польщі, наважилися питати, за яким правом: «Я відповім вам, що це те право, за яким сусід несе воду до будинку сусіда під час пожежі». Російська армія прийшла «встановити релігійну терпимість у Польщі». Вольтер нагадав полякам, що Катерина придбала бібліотеку Руссо, й зневажливо підсумовував: «Друзі мої, спочатку навчіться читати, а потім хтось придбає бібліотеки для вас» 80. Але, як і прихильніше звернення Руссо до мужніх поляків, ці Вольтерові слова призначалися насамперед для західноєвропейських читачів, котрі в такий спосіб могли стати свідками філософської проповіді для Польщі. Ілюзорність його позірної аудиторії стала ще очевиднішою у Вольтеровій «Проповіді отця Милосердського, виголошеній у церкві святого Терпимського, у литовському селі», написаній 1771 року. Призначення проповіді для парижан, а не для литовських селян, ставало очевидним із того, що з’явилася вона у відповідь на маніфест Барської конфедерації, опублікований торік у Парижі. «Я маю честь надіслати Вашій Імператорській Величності переклад литовської проповіді, писав Вольтер Катерині. — Це скромна відповідь на кричущі і сміховинні наклепи, що їх польські конфедерати надрукували в Парижі». Вольтер настільки перейнявся польською політикою Катерини, що 1769 року Станіслав-Авґуст надумав відкривати дипломатичний фронт у Фернеї й надіслав агента, аби заручитися посередництвом Вольтера і почати мирні переговори з Катериною заради встановлення миру в Польщі 81. Але Вольтер не пішов на співпрацю — або через те, що занадто захоплювався війнами та завоюваннями імператриці, або через те, що не мав достатнього впливу на польську політику імператриці й міг її лише виправдовувати та прославляти.
На те, що Вольтерову проповідь 1771 року звернено до західноєвропейської публіки, вказувало також використання (375) пародійних слов’янських імен, таких як «Милосердський» чи «святий Терпимський», що перетворили польську кризу на східноєвропейську комедію. У той час коли Вольтер обернув польську ситуацію на літературну розвагу, молодий Марат пише роман у листах «Пригоди молодого графа Потовського», використовуючи тогочасну Польщу і війну конфедератів яко тло до романтичної історії. Поширеність інтелектуального зацікавлення Польщею впродовж 1770–1772 років вражає: у той час Руссо і Маблі, натхнені Вієльгорським, писали свої трактати, Вольтер у Фернеї звертався до поляків із сатиричними памфлетами, а майбутній революціонер Марат, котрий працював у Ньюкаслі ветеринаром, писав свій роман. Якщо у «Польських листах» Марат дивиться на Західну Європу очима поляка, то в «Пригодах» він описує, як поляки переживали політичну кризу, що стає перешкодою щасливого союзу двох закоханих. Марат використав польські і псевдопольські прізвища: Потовський, Пулавський, Огіський, Собеський; усі ці герої висловлювали найрізноманітніші погляди на польську ситуацію — від палкої підтримки до не менш палкого осуду Барської конфедерації, що відбивало розбіжності поглядів як у Західній Європі, так і в самій Польщі.
Головний герой, нажаханий страхіттями громадянської війни й чужоземного втручання, врешті засудив конфедератів, назвавши їх «варварським військом». Але саме з розмови із заїжджим французом він по-справжньому зрозумів становище своєї країни. Марат скромно називає поляка «moi» (я), а француза «lui» (він):
Moi: Але ви, здається, добре знаєтесь на цьому; мені було б приємно почути, що ви думаєте про справи нещасної Польщі.
Lui: Ви пропали, можливо, безповоротно; але які б нещастя вас не спіткали, ви їх справді заслужили.
Moi: Поясніть, будь ласка, бо я не розумію вас.
Lui: У стані анархії, в якому ви живете, як одні з вас можуть не стати жертвами інших або здобиччю ваших сусідів? Ваш уряд найгірший з усіх, які тільки бувають 82.
Ця вигадана розмова поляка і француза, котрий виніс суворий вирок, наведена у вигаданому листі одного поляка (376) до іншого, й була частиною роману в листах, що його написав француз, який жив в Англії. Таке нашарування літературного матеріалу підкреслювало першість Західної Європи. Роман
