Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Тут Польща виступає як саме пекло, населене розмаїтими демонами, тобто поляками, які і були перешкодами титанічним зусиллям Дюпона «створити націю».

«Знаменитий і довгожданий пан Дюпон нарешті прибув, разом із дружиною та дітьми», — дещо цинічно повідомив у вересні з Варшави колишній єзуїт. Формально Дюпон отримав посаду секретаря Комісії із закордонного листування і розпочав з того, що відхилив плани свого шефа Массальського стосовно парафіяльних шкіл. Його самовпевненість випливала із його західноєвропейського походження і віри в свою інтелектуальну вищість. Усе це відбилося на його проекті створення Польської академії. Він вважав, що ця академія має сприяти перекладам польською мовою найзначніших творів за порадами інших подібних академій Європи. Академія наук у Парижі пропонуватиме класичні роботи з математики, (383) Лондонське королівське товариство оцінюватиме праці з хімії, електрики та фізики, Бернське Економічне товариство дбатиме про аграрні науки. І, нарешті, паризькі фізіократи Мірабо займатимуться питаннями моралі, соціальної економії, політики, публічного права та «рештою». В такий спосіб Англія, Швейцарія й Франція стали сузір’ям вищої західноєвропейської цивілізації, котре освітлювало Польщу, причому Париж фізіократів був його найяскравішою зіркою. Потім Дюпон склав навчальну програму для польських студентів, кульмінацією якої було вивчення творів Кене і Мірабо. Цинічний колишній єзуїт приписував цю програму «запаленням у голові Дюпона» й зауважував, що «жоден тутешній професор не взявся її виконувати» 96.

У Польщі, як і деінде, такі плани було легше вигадати, ніж утілити в життя, тож у жовтні Дюпон уже глибоко розчарувався, написавши до Бадена, що «нас обманули». Він навіть припускав, що Бодо перебільшив можливості Польщі, «пославши мене на службу, якої не хотів для себе». Польські школи він метафорично порівнював із «повітряними замками». Звісно ж, Дюпон звинувачував поляків і жалівся на їхню нецивілізованість і дикість:

Мешканці Польщі дотепер невільники і дикуни, і як же тяжко вивести їх з першого стану, що неминуче провадить до другого! Я зробив з цього приводу кілька постанов, їм аплодують сьогодні, але забудуть завтра, до них звертатимуться, й, можливо, втілять у життя років за сто 97.

Відсталість вимірювалася століттями, хоча сто років було меншою перешкодою, порівняно з п’ятьмастами роками Вольтера, що знадобляться полякам, аби навчитися виготовляти севрську порцеляну.

1774 рік був не лише роком великих надій фізіократів у Польщі, а й роком великих можливостей для них у самій Франції. Коли на престол зійшов молодий Людовик XVI, прем’єр-міністром став славнозвісний Анн-Робер Тюрґо, переконаний фізіократ. Його указ про свободу торгівлі зерном було опубліковано зі вступом самого Дюпона. Ще перед виїздом до Польщі Дюпонові запропонували посаду інтенданта на французькому острові Маврікій в Індійському океані, на (384) схід від Мадаґаскару. Але він обрав Польщу. Вже у Варшаві його наздогнав указ Людовика XVI про призначення до уряду Тюрґо, й він не без приємності погодився. Його «виснажене тіло» поверталося додому, і не після очікуваної дванадцятирічної боротьби, а всього лише після трьох місяців перебування у Польщі. Дорогою він написав з Німеччини листа до старого вісімдесятирічного Кене, котрий доживав останній рік, з характеристикою свого польського досвіду як «тортур», а очікуваного повернення — як «радості». Особливо «виснажливо» було вчити чотирирічного сина Чарторийського, хоч колись саме цей маленький князь стане одним із найвпливовіших польських політиків XIX сторіччя. Крім усього цього, Дюпон висловив Кене свою радість, що повертається до «першої країни Європи», тобто до Франції: «Адже, мій дорогий Учителю, я цілком переконався на власні очі, що французи навіть у нещастях, що сповнюють нас жовчю, були і є першою нацією нашого континенту» 98. Дюпонові враження від Польщі переконали його у вищості Франції, так само як і мадам Жоффрен, повернувшись із Варшави, була щаслива з того, що вона француженка. Тож Фрідріхова зневага до поляків як до «найостаннішого європейського народу» і переконаність Дюпона у першості Франції відображали західноєвропейську філософську концепцію Польщі, яка встановлювала ієрархію народів, міру відсталості і взірець для розвитку.

1776 року Адам Сміт видав у Лондоні «Багатство народів». Він захоплювався фізіократами і разом з ними виступав за свободу торгівлі, проте його економічна теорія капіталізму зробила доктрину фізіократів, з її недалекоглядним наголосом на сільському господарстві, вчорашнім днем. З побіжного зауваження про Польщу у «Багатстві націй» видно, як Сміт уявляв собі економічну ієрархію європейських народів:

Польща, де досі існує феодальна система, сьогодні так само злиденна, як і до відкриття Америки. Проте ціна на зерно зросла в грошовому еквіваленті, а реальна вартість коштовних металів у Польщі впала, як і в інших країнах Європи 99.

Попри те, що для Сміта Польща була відсталою і злиденною, її ціни на зерно та вартість коштовних металів доводили, (385) що вона все-таки залишалася частиною Європи. Коли Сміт намагався визначити економічний рівень Мексики і Перу перед відкриттям Америки, він стверджував, що «в мистецтвах, сільському господарстві й торгівлі їх мешканці були набагато більшими невігласами, ніж сьогоднішні татари України» 100. У такий спосіб «татари України» стали крайньою межею відсталості в Європі. Сміт вважав, що він достатньо компетентний, аби розмірковувати про невігластво «татар України», але чому тоді не козаків України або татар Криму? Саме ця недбала плутанина у відображенні етнічних категорій, це змішування сусідніх земель і народів засвідчують, як непереборно поширювалися у XVIII столітті нові уявлення про Східну Європу.

Адам Сміт ушанував Польщу лише побіжною згадкою, тоді як Руссо, Маблі, Бодо, Мерсьє і Марат майже одночасно присвятили Польщі цілі рукописи. Але для всіх них Польща залишалася тільки одним із численних зацікавлень упродовж їхньої творчості. Проте серед французів, які писали про Польщу, був один, котрий присвятив їй усі свої сили й енергію. Йдеться про Клода-Карломана де Рюльєра, автора «Історії анархії в Польщі». Рюльєр розпочав свої дослідження 1768 року, працюючи в Міністерстві зовнішніх справ під орудою Шуазеля, який загалом симпатизував справі Барської конфедерації. Після 1770 року Рюльєр, як і багато інших, підтримував тісні контакти з Вієльгорським у Парижі, угледівши в ньому невичерпне джерело відомостей про новітню польську історію. Рюльєр завершив першу чернетку свого рукопису десь у 1770–1771 роках, саме