Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Можна виділити дві доленосні події, котрі спровокував Хмельницький і котрі мали важливі наслідки як для народів Європи, так і для соціуму, що існував на землях українських. Це — повстання проти урядових структур Речі Посполитої, яке розпочалося 1648 р., і Переяславська рада 1654 року.

Спробуємо з’ясувати наслідки цих подій як у «широкому», так і у «вузькому» сенсі. Тобто як ці події змінили конфігурацію сил на міжнародній арені і як змінили життя українського суспільства. Під останнім розуміються всі соціальні стани й всі етно-конфесійні групи, що існували в той час на українських землях і взаємодіяли між собою.

Почнемо з повстання.

У питанні міжнародному воно мало такі наслідки.

По-перше, вивело з гри Річ Посполиту як потенційного союзника Венеціанської республіки у війні з Османською імперією. Це дало останній можливість вийти переможцем у цьому військовому протистоянні, заволодівши Критом (Кандією), й взяти під контроль торгівлю в східній частині Середземного моря, яка приносила чималі доходи. Це, своєю чергою, стримувало занепад Османської імперії, яка, навіть перебуваючи в стані деградації, зуміла проіснувати до початку ХХ ст.

По-друге, повстання під проводом Хмельницького не дало можливості реалізувати плани очільників Речі Посполитої щодо захоплення земель Османської імперії в Північному Причорномор’ї й ліквідації Кримського ханства. Пізніше, у кінці XVIII — на початку XIX ст., ці плани були реалізовані — але не Річчю Посполитою, а Російською імперією. Загалом же Хмельницький посприяв і зміцненню Кримського ханства, і збереженню монополії Порти на чорноморську торгівлю.

По-третє, повстання запустило процес розвалу Речі Посполитої як найбільшої держави Центрально-Східної Європи. Її місце мали зайняти якісь інші державні потуги. У кінці XVIII — на початку ХІХ ст. геополітичний спадок Речі Посполитої перейняли переважно Росія, частково — Пруссія й Австрія.

Хмельницький, розпочавши повстання, відкрив скриньку Пандори. Україна стала ареною постійних бойових дій, у яких брали участь військові сили різних держав. Навіть автори, які прославляють Хмельницького, змушені визнати, що повстання під його проводом привело до чисельних руйнувань, масових вбивств, занепаду економічного життя тощо. Так, Валерій Смолій та Валерій Степанков у монографії «Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.)» писали: «Від воєнних дій, голоду, епідемій, міграцій на російські та молдавські терени було втрачено щонайменше 65–70 % населення... Оскільки воєнні операції переважно велися на українській території, то саме українці заплатили найвищу ціну. Буквально етноцидом обернулася для них присутність та дії на українських землях польсько-кримських військ протягом січня-березня 1655 р. та у 1664 — першій половині 1665 рр., коли відбувалося масове винищення та захоплення в ясир. Величезних зруйнувань зазнали поселення, було суттєво підірвано економічний потенціал країни»[699]. До цих слів заради об’єктивності варто додати, що не менших руйнувань зазнали українські землі під час «визвольних походів» козаків і татар за часів Богдана Хмельницького і вже після нього. Занадто велику ціну Україна заплатила за свободу. Тим паче, що ця свобода виявилася ефемерною.

Але спробуємо дистанціюватися від жахіть Хмельниччини, про які є чимало свідчень навіть у лояльних до козацтва авторів (один Літопис Самовидця чого вартує!). Про ці жахіття також говорять скупі рядки документів, що свідчать про винищення сіл, міст і містечок. Не будемо з’ясовувати, хто більше в цьому винний — козаки Хмельницького, татарські загони, неорганізовані повстанські ватаги, шляхетські війська, пізніше — армії московітів, шведів тощо. Винні — всі. Не вистачило ні мудрості, ні політичної волі вчасно зупинитися, знайти компроміс.

До яких змін призвела Хмельниччина у внутрішньому житті України?

По-перше, різко занепало господарське життя. Україна, котру в той час було трактовано як «рай», де тече мед та молоко, і яка реально стала житницею Європи, в ході війни перетворили в «пекло», де люди масово гинули від важких умов життя, захворювань і голоду.

По-друге, відбулася зміна еліт. На місце старої шляхетської еліти прийшла еліта козацька. У плані культурному, традицій управління вона програвала попередній еліті, часто демонструючи анархічні настрої. У плані соціально-економічному козацька старшина, за великим рахунком, не пропонувала чогось принципово нового, зберігаючи звичні феодальні відносини. За часів імперської Росії ця еліта трансформувалася в консервативно-феодальне малоросійське дворянство. Водночас Хмельниччина призвела до завершеної інтеграції руської аристократії до складу «польської нації» та подальшої її участі в націотворчих процесах Польщі. Саме за часів козацької «ребелії» чимало руських шляхтичів стали католиками й «поляками»-сарматами.

Щодо «визволення селянства», то воно в ході Хмельниччини й у наступні часи так і не відбулося. Інша річ, що якась частина селянства покозачилася й стала вільною. Це створювало певні можливості для розвитку нових, більш економічно ефективних відносин. Правда, з часом, в умовах імперської Росії це «селянське визволення» було зведене нанівець.

По-третє, катастрофічно деградувало міське життя. Саме міста були тієї соціальною базою, де в плані економічному розвивалися т. зв. буржуазні відносини, а в плані політичному — відбувалося становлення представницької демократії. Міста також були осередками різноманітних інновацій, культурного розвитку, служачи «локомотивами» суспільства. Хмельниччина, а також Руїна, що наступили після неї, призвели до того, що значна частина міст і містечок була зруйнована. Україна з країни, яку можна було б назвати країною міст, перетворилася в сільську країну. Велика кількість колишніх міських поселень стали селами. Така деурбанізація спинила економічний, соціальний і культурний розвиток краю.

Варто врахувати й те, що в містах часто концентрувалася енергійна, ініціативна частина населення, схильна сприймати і розвивати нове. Чимало таких людей було знищено. Це стало ударом по генофонду населення, який, судячи з усього, погіршився.

Зазначені тенденції мали свій подальший розвиток після Переяславської ради, яка, своєю чергою, додала тенденції нові.

У зовнішньополітичному плані ця подія призвела до певного політичного переформатування східноєвропейських теренів. Військо Запорізьке, як військово-політична сила, остаточно вийшло із підпорядкування Речі Посполитої й присягнуло московському цареві. Це порушило баланс сил у цьому регіоні. Таке переформатування дало старт для посилення Московії, яка через півстоліття стала імперією, опанувавши балто-чорноморський простір, на який раніше претендувала Річ Посполита.

Без українського людського чинника ця імперія не відбулася б. Українці дали для Московії не лише військову потугу, але й потугу культурну. Дали вони імперії «символічний капітал», «славне історичне минуле» — Київську Русь. На цьому минулому переважно будувалися імперські міфи. Не скажемо, що в цьому є безпосередня заслуга Богдана. Але саме завдяки йому ініційованій ним Переяславській раді були започатковані ці процеси.