Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Лебедина пісня полівасалітету

Надії українських козаків на допомогу Москви особливо не виправдалися. Москві (і це зрозуміло) не дуже цікавою була поруйнована шестилітньою війною Україна. Їх більше цікавили терени відносно благополучного Великого князівства Литовського, на які давно зазіхала Москва.

Серйозним джерелом доходів кримських татар був ясир з українських земель. Раніше його забезпечували спільні походи з Хмельницьким. Тепер відкрилася інша перспектива. Це можна було здійснювати з санкції влади Речі Посполитої, яка воювала з українськими козаками. Зрештою, кримський хан, як і турки, були зацікавлені в тому, щоб на теренах України не стала домінуючою якась одна сила. Їм в Україні потрібен був баланс протилежних сил.

Російські війська переважно вели військові дії на литовських землях. На допомогу їм був посланий козацький корпус у кількості 18 тисяч чоловік під командою Івана Золотаренка (? — 1655)[679]. До осені 1654 р. московіти взяли Полоцьк, Вітебськ і Смоленськ. А Золотаренко захопив Бихівський, Кричівський та Могильовський повіти. Тут на зимові лежі й лишилося його військо.

У цей час українські землі виявилися недостатньо захищені. Навесні і влітку 1654 р. точилися локальні бойові дії в районі Подністров’я. Основні ж бої були попереду. Цього ж літа різко для України змінилася зовнішньополітична ситуація. У червні помер хан Іслам-Гірей. Існує легенда, що його отруїла одна з його дружин, що була українкою. Мовляв, вона хотіла помститися за свою сплюндровану землю. Якщо ж ця благочестива й патріотична легенда відповідає дійсності, то можемо лише «подякувати» цій бранці — вона для України зробила «ведмежу послугу». Як би не було, але Іслам-Гірей належав до вірних союзників Хмельницького. Більше того — їх пов’язувала особиста дружба. Зі смертю Іслам-Гірея Хмельницький втратив дуже багато.

Наступник цього кримського хана, Махмед-Гірей (1610–1674)[680], був політичним противником свого попередника. Він вирішив чинити інакше, ніж Іслам-Гірей. Тому уклав «вічний мир» з Річчю Посполитою проти Московії. На той час Османську імперію вже не цікавила ні Річ Посполита, ні козаки. І тим, і другим було не до турків. У цій ситуації хан міг вести таку гру, яка йому була вигідною.

У жовтні 1654 р. 30-тисячне військо під керівництвом коронного гетьмана Северина Потоцького вступило на терени Брацлавщини, а в бік Умані рушили татарські загони. Хмельницький, не маючи належних сил, не міг їм нічого реально протиставити. Коронне військо захопило на Поділлі велику кількість міст і містечок (понад сто). Деякі з них зазнали знищення. Повністю було знищене місто Буша, яке героїчно оборонялося. Багато русинів-українців Поділля змушені були покинути свої землі, втікаючи до Молдавії та на Лівобережну Україну.

Королівський прапор Богдана Хмельницького

У січні 1655 р. коронна армія й татари об’єдналися. Тоді ж на допомогу Хмельницькому прийшли московські війська під керівництвом Василя Шереметьєва. 29–31 січня відбулася велика битва над річкою Багвою поблизу Охматова (нині село в Жашківському районі Черкаської області). З одного боку билися польсько-татарські війська, з іншого — московсько-українські. Битва не дала переваги ні одній зі сторін. Зате втрати були величезні. Цьому сприяли важкі погодні умови, сильні морози. Згадана битва принаймні зупинила наступ коронних військ.

1655 рік виявився загалом сприятливим для Хмельницького. Це було викликано чинниками зовнішньополітичними. Саме цього року Річ Посполита опинилася на грані краху. На теренах Великого князівства Литовського продовжили наступ московські й козацькі війська. Останні під керівництвом Івана Золотаренка влітку взяли Свислоч і Мінськ. А восени, об’єднавшись із московитами, захопили Вільно й Гродно. Більша частина Литви, власне Білорусі, опинилася під владою Москви[681].

Цим вирішив скористатися шведський король Карл Густав Х (1622–1660)[682], заявивши про свої претензії на прибалтійські землі Східної Пруссії та Ліфляндії, що входили до складу Речі Посполитої. У липні 1655 р. він увів свої війська на територію цієї держави. Йому піддався познанський воєвода разом з посполитим рушенням. Війська відмовлялися воювати зі шведами. Останнім без особливих труднощів вдалося на початку вересня взяти Варшаву, а невдовзі — й Краків. Король Ян Казимир покинув державу й утік до Сілезії. Після того як московські й козацькі війська взяли Вільно, фактичні правителі Великого князівства Литовського Януш та Богуслав Радзивілли прийняли шведську протекцію. Ці події отримали в польській літературі назву Шведський Потоп, який тривав до 1660 року.[683]

Карл Густав X

Ще до вторгнення шведів у Річ Посполиту, у травні 1655 р., шведський король налагоджує дипломатичні стосунки з Хмельницьким, який охоче йде на них[684]. Не останню роль у цьому відігравав відомий політик-авантюрист Єронім Радзієвський, який у той час опинився на службі в шведського короля[685]. Радзієвський давно контактував із Хмельницьким. Йому нескладно було порозумітися з козацьким гетьманом. Тоді ж вдалося Хмельницькому встановити дружні контакти з семиградським правителем Юрієм ІІ Ракоці (1621–1660)[686] і бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом-Вільгельмом (1620–1688)[687].

Ян Матейко. «Гетьман Хмельницький з татарами під Львовом»

Є. Турбацький. «Посли львівського магістрату у Б. Хмельницького»

Згідно досягнутим домовленостям, козацька армія під проводом Хмельницького й допоміжний московський корпус, очолюваний Бутурліним, вирушили на облогу Львова, яка розпочалася 29 вересня. Гетьман не виявляв активності. Й не даремно. Він вважав, що Львів — руське місто, тому воно має належати йому. Однак на Львів претендували шведи, а московіти намагалися місцеве населення на Галичині змусити присягнути царю[688]. Протиріччя між козаками й московітами виникли на південних теренах Великого князівства Литовського, які були зайняті військами Золотаренка. Останній намагався запроваджувати тут козацьку адміністрацію, що викликало незадоволення московських урядників[689].

Під Львовом Хмельницький, до