Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Берестецька битва. Триумфальна панель короля Яна II Казимира гробниці короля Яна II Казимира в соборі Сен-Жермен, Париж

Армії зійшлися неподалік містечка Берестечка (зараз місто в складі Горохівського району Волинської області) в долині річки Стир[656]. Основні події битви, яка вважалася найбільшою в тогочасній Європі, відбулися в кінці червня — на початку липня в районі сіл Пляшева та Острів (зараз це села Радивилівського району Рівненської області). Перші два дні битви, 28–29 червня, не дали ні одній, ні другій стороні якихось помітних переваг.

Георгіївський храм-пам’ятник на полі Берестецької битви

Перелом відбувся на третій день, 30 червня. Пополудні, коли розвіявся туман, в атаку пішла кіннота Яреми Вишневецького, до неї приєдналися інші загони короля. Постійно працювала польова артилерія. Урядовим військам вдалося потіснити козацько-татарські загони. Вони навіть почали прориватися до пагорбу, де знаходився намет хана. Одне із ядер розірвалося неподалік намету кримського правителя.

У цей час Іслам-Гірей вирішив покинути поле бою, забравши з собою татарську кінноту. Йому навперейми ніби подався Хмельницький, прохаючи такого не робити. Натомість хан захопив Хмельницького й забрав з собою. Ці події в українській літературі однозначно трактуються як «зрада хана». З моральної точки зору подібні речі справді можна трактувати як зраду.

Але чи правомірне таке трактування в контексті тодішніх відносин між кримським ханом і козацьким гетьманом? Перший вважався старшим, другий же мав йому коритися. У цьому сенсі ніби немає підстав говорити про зраду.

Взагалі «зрада хана» викликає чимало запитань. Чому так учинив кримський правитель? Найбільш вірогідно виглядає версія, що Іслам-Гірей злякався наступу польських військ. Навіть допустив, що Хмельницький його зраджує. Тому вирішив відступити, щоб не мати великих втрат.

Однак найбільш вірогідна версія не обов’язково є правдивою. Існує думка, що хан був «куплений» королем, який дав чи пообіцяв йому солідну грошову суму, аби той подався з поля бою. Але все це на рівні чуток і здогадів.

Є навіть така версія, що зустрічається в татарських джерелах, ніби Іслам-Гірей покинув поле Берестецької битви, дізнавшись, що донські козаки на 12 чайках напали на кримські береги й захопили декілька турецьких торгових кораблів[657]. При всій незвичності ця версія не така вже й фантастична. Справді, для Кримського ханства й Османської імперії спокій на Чорному морі важив більше, аніж бої з військами Речі Посполитої на українських теренах.

Дивно виглядає те, що хан забрав із собою Хмельницького, залишивши козацьке військо без керівника. Невже він запідозрив гетьмана в зраді, захотів розібратися з ним? Чи, може, гетьман тут грав свою гру? Боявся, що його, у випадку поразки, знищать розлючені козаки. Таке цілком могло бути. Бо авторитет Хмельницького був далеко не такий високий, як на початку повстання, а нищівна поразка, яка, власне, сталася в битві під Берестечком, могла б для нього скінчитися трагічно. Та тут є одне але. Річ у тому, що Хмельницький залишив у козацькому таборі не лише свої символи влади (гетьманську булаву, печатку), а й також чимало важливих документів і велику суму грошей. Якби він мав намір тікати, то, певно, забрав усе це з собою.

Грушевський подав доволі переконливе психологічне пояснення неповернення Хмельницького. «Не треба забувати, — писав він, — що, раз вискочивши з ханом з табору з кількома товаришами, випустивши з рук провід військом в такий критичний момент і стративши з ним звязок, Хмельницький через се саме вже мусів себе почувати досить невірно, не кажучи, що йому й фізично не так то легко було проїхати до козацького табору без більшого татарського полку. Виїздив він з табору мабуть не для того, щоб рятуватися з нього. Але вернутись до війська він не міг з голими руками. Що йому дійсно вдалось було завернути Татар назад, тільки вони не дійшли табору, про се доносили Полякам язики і потвердила їх розвідка, так що се можна вважати за певне»[658].

Справді, Хмельницькому, виїхавши з козацького табору до татар, назад було складно повертатися з порожніми руками. Це могло спровокувати бунт проти нього й замішання у козацькому війську. Імовірно, будучи розумною й хитрою людиною, він не захотів цього робити. Тому зімітував своє ув’язнення в хана, розпустивши відповідні чутки. Грушевський з цього приводу писав: «...неправдивими, можливо — навіть умисно пусканими й сімульованими Хмельницьким й його товариством уважаю чутки про його вязненнє в кайданах і т. д., хоч вони розсівались, можливо, навіть найближчим його окруженнєм. Анонімний писар, що писав лист хана до короля з-під Константинова з пропозицією битви під Константиновим («покриваючи такий великий стид своєї утечі»), і користаючи з нагоди, положив нібито конфіденціяльну приписку про ситуацію, а в ній такі звістки: «Козакам велено тікати, а помочи не сподіватись; Хмеля в кайданах відіслав до Чигрина по скарби», — міг се зробити з доручення Виговського, або когось з його людей»[659].

Однозначної відповіді на питання про «зраду хана» і «ув’язнення» ним Хмельницького ми не маємо. І, певно, мати не будемо. Це ще одна із загадок Богдана.

Але які б не були причини «зради хана», вона стала сильним ударом для козацького війська. Воно опинилося без татарської кінноти, а також без свого провідника. Козаки змушені були відступити. Вони розташувалися табором біля річки Пляшівки, притоки Стиру, де їхній тил прикривали болото й чагарі. У вкрай складних погодних умовах, під дощем, козаки вирили рови й насипали земляні вали, що захищали їх від урядових військ. Почалася десятиденна облога табору. На жаль, обстановка в ньому була не найкраща. Відсутність гетьмана сприяла незгодам, тертям серед козацької старшини. Спроби провести переговори з королем про замирення результатів не дали. Наростали в таборі конфліктні ситуації між козаками й селянами. Давалася взнаки також нестача продовольства й питної води.

М. Івасюк. «Іван Богун на переправі»

Іван Богун (? — 1664)[660], що взяв на себе функції наказного гетьмана, вирішив здійснити переправу військ через болота й річку Пляшівку.