Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк
Після від’їзду Бутурліна гетьман і старшина почали виробляти проект договору з Московією. Цей документ не зберігся. Тому говорити про те, як уявляла собі козацька еліта відносини з московським царем, проблематично. Цей проект, судячи з усього, був скорочений і суттєво відредагований у Москві. До нас дійшли у російській редакції т. зв. Березневі статті 1654 р., які визначали відносини царя й Війська Запорізького[676]. Правда, є сумніви щодо автентичності цього документа.
До сьогоднішнього часу ведуться дискусії, як класифікувати Переяславський акт із позиції міжнародного права. Не будемо їх розглядати, вернемося лише до очевидних речей.
По-перше, не підлягає сумніву акт присяги московському цареві. Він мав не лише юридичний сенс, а й символічне значення. Сотні тисяч людей із підданства польському королю перейшли в московське підданство. Це не могло не вплинути на їхню свідомість. Таке дійство справило набагато більший вплив, ніж укладення якихось договорів «у верхах». У цьому сенсі, справді сотні тисяч українців приєдналися до Московії.
Хмельницький — цей хитромудрий політик — звик до того, що договори, які укладалися, часто були варті не більше, ніж той папір, на якому писалися. Так він, напевно, сприймав і Березневі статті, котрі почав порушувати буквально наступного дня після їхнього прийняття.
Боярин Бутурлін приймає присягу від гетьмана Хмельницького на підданство Московії
По-друге, був укладений документ (Березневі статті), який передбачав протекцію Московії над Військом Запорізьким. Хоча козакам надавалися вольності, різноманітні преференції, але царський уряд спробував їх обмежити. Зокрема, обмежувалися міжнародні контакти Війська Запорізького (воно не мало права зносин з польським королем і турецьким султаном). Також у Київ та Чернігів вводилися російські воєводи із гарнізонами.
Російська й українська сторони по-різному дивилися на Переяславський акт, виходячи зі своїх політичних традицій, які помітно різнилися. Московіти трактували його як приєднання, фактично захоплення, українських земель. Натомість українці розглядали цей акт як договір «рівноправних сторін», де кожна бере на себе стосовно іншої відповідні зобов’язання. Ці розходження особливо були помітними під час Переяславської ради, коли московські посли відмовилися від «взаємної присяги».
Можливо, Хмельницький, старшини, зрештою, українці, які присягнули цареві, сподівалися, що нарешті настане край злигодням і жахіттям війни. Однак це була ілюзія, за яку довелося заплатити — й дуже дорого.
Чи збирався гетьман виконувати умови Березневих статей? Схоже, для нього це була чергова політична комбінація, реалізація якої залежала від різних чинників, що виникали. Він і далі, незважаючи на заборону, контактував і з очільниками Османської імперії, й навіть Речі Посполитої.
За якихось півроку перед Переяславською радою, у 1653 р., Хмельницький вів перемовини з турками про чергові умови протекції. У 1655–1657 рр. він відряджав посольства до турецького султана, які декларували вірність гетьмана правителю Османської імперії[677].
Незадовго після укладення Березневих статей, 16 квітня 1654 р., Хмельницький писав до кримського хана Іслам-Гірея, що він і його військо «на вічні часи» не порушить взаємної присяги про «братерський союз» і «приязнь». При цьому зазначав: «Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то ми це зробили згідно з порадою Вашої Царської Милості (тобто хана. — П. К.). А з усього бачимо, що ляхи стягають людей з різних земель на нашу загибель, то чому б ми не мали цього (домовленостей із Московією. — П. К.) робити?»[678]
Іслам-Гірей
Наскільки можна довіряти цьому листу Хмельницького до Іслам-Гірея? Звісно, маємо певну дипломатичну гру. І все ж видається, що Хмельницький був достатньо щирим. Йому справді потрібен був союзник. До того ж цей союзник (хай номінально) вважався васалом кримського хана. Формальний васалітет Московії від Криму зберігався до кінця XVII ст.
Як оцінювати чергову політичну комбінацію Хмельницького, що призвела до Переяславської ради? Була це «перемога» чи «зрада»? Гетьман, певно, вважав, що «здобув перемогу». Насправді він сам себе перехитрив. Переваги, які нібито давав Переяславський акт, трансформувалися у великі втрати. Мається на увазі не лише віддалена перспектива, коли Московія зуміла інкорпорувати Лівобережну Україну, а перспектива ближня, коли через цей акт в Україні виникли чималі проблеми.
По-перше, Переяславський акт, як уже говорилося, не був сприйнятий одностайно. Він призвів до незгод у козацькому й міщанському середовищах (селян же в цьому випадку ніхто не питав). Але головне — від цього акта дистанціювалося вище православне духовенство Київської митрополії.
По-друге, Переяславський акт розв’язав чергову війну — між Московією й Річчю Посполитою. Козацтво було втягнуте в неї, а українські землі стали ареною бойових дій. Ця війна стала не менш, якщо не більш жорстокою, ніж попередня «війна домова» між козаками, союзниками яких були татари, й урядовими силами Речі Посполитої.
Жалувана грамота московського царя Олексія Михайловича всьому Військові Запорізькому з підтвердженням давніх прав і вольностей військових. 1654 р., березня 27. Москва
По-третє, в особі Московії Хмельницький отримав далеко не «ідеального сюзерена». Так само й московіти вбачали в козаках «невдячних васалів». Незважаючи на єдиновірство, політична культура й ментальність українських козаків та московітів помітно різнилися. Буквально вже з Переяславської ради між цими союзниками виникали конфлікти.
Переяславський акт, який ніби мав вирішити козацьке питання, ще більше заплутав і загострив його. А Хмельницький замість того, щоб «зняти» старі проблеми, отримав нові.
У перший рік української незалежності відбулася «відміна» Переяславської ради. 21 червня 1992 р. у Переяславі-Хмельницькому скликана була т. зв. Велика рада Українського козацтва. На майдані Возз’єднання козаки обрали гетьманом України знаного політика В’ячеслава Чорновола і скасували присягу московському цареві
