Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі - Ярослав Небелюк
Певнішим, на думку згаданого автора, є одне, а саме те, що Анна вже ніколи не вернулася додому на рідні береги Дніпра й померла таки у Франції, в країні, до якої прив'язалась вона усім своїм серцем, в якій знайшла справжнє, хоч може й каригідне, кохання і в якій через це багато натерпілась.
12. — Замість закінчення
Як бачимо, відомості про життя нашої княжни, що була королевою Франції, є доволі скупі й при цьому суперечні. Зокрема молоді роки Анни, проведені на батьківщині в Україні, а далі роки після смерти її другого чоловіка, проведені у Франції, залишаються й здасться, залишаться назавжди цілковитою таємницею.
Нерозв'язаним питанням залишаються її останні роки життя, її смерть і місце вічного спочинку. Не маємо нічого крім сухих даних старих документів, що могло б нам дати ясний образ її постаті як королеви Франції й зокрема нема ніяких відомостей про її зв'язки з рідним краєм, з батьком і всіми рідними. Важко ж допустити, щоб, живучи такий довгий час поза межами батьківщини, Анна не бажала мати новин з країни, в якій прожила 25 років свого дитячого й молодечого життя, й не інтересувалася життям і подіями на батьківщині. Якісь зв'язки з Україною мусіли бути, хоч би мінімальні й навіть всупереч великій віддалі й тодішнім трудним засобам комунікації. Але сліди про них пропали навіки, присипані довгими сторіччями забуття.
Єдиним, що залишило тривкий і видний досьогодні слід життя й побуту Анни Ярославни у Франції, є збудований нею манастир з величавою церквою святого Вінкентія в старовинному французькому місті Санлісі. Невмолимий час, що в безупинному поході вперед немилосердо нищить усе на своєму шляху, не встиг змести з лиця землі цієї дорогої кожному українцеві памятки. Струнка елєґантна дзвінниця, що пнеться до неба, німі кам'яні мури, посивілі від старости, залишилися до нині живими свідками небуденної події. Вони свідчать усією силою своєї наявности, що дев'ятсот років тому на королівському престолі Франції сиділа українка Анна Ярославна, що приїхала сюди з далекої української столиці — золотоверхого Києва.
Та, на жаль, мури Божої святині, здвигнені побожністю й щедрістю української княжни, стоять сиротою в чужій землі. Хоч і багато українців живе в гостинній і привітній Франції, то мало хто з них навідується до Санлісу, щоб у старовинній церкві абатства святого Вінкентія схилити чоло перед пам'яттю визначної землячки. Українці забули свою княжну й залишили її пам'ять на поталу москалям. Так наче б мало ще було московської наруги над українськими святощами в самій Україні. Навіть тут у Франції своєю байдужністю, чи легкодушністю, дозволяють українці москалям красти наше минуле, обкрадати славу нашої батьківщини, зневажати память української княжни, бо ж москалі називають її московкою. Кожного року, принаймні перед останньою війною, організували московські емігранти в місті Санлісі більш чи менш урочисті маніфестації в пам'ять Анни Ярославни, прив'язуючи її імя до московського народу, щоб таким чином затіснювати вузли приязні з французьким народом нашим українським коштом. І чому тоді дивуватися, чи обурюватися, що французи дивляться на Анну Ярославну не йнакше, як на московку?
Відколи живуть українці у Франції, то ще й ні разу досі не спромоглися вони засвідчити українськости української княжни. Сором палить обличчя, коли подумати про це. Але ще не пізно. Ще можна дуже багато зробити. Слід би українським культурно-освітнім централям Парижа в порозумінні з українськими церковними чинниками й під їх патронатом організувати кожного року українську релігійно-національну масову маніфестацію в Санлісі в память Анни Ярославни. Датою такої маніфестації може бути хочби й дата посвячення церкви св. Вінкентія.
Ми певні, що такі щорічні масові всеукраїнські маніфестації були б не тільки яскравим виявом нашого пієтизму до нашої княжни, але й у великій мірі вплинули б на французьку громадську думку й показали б французам, що їхня королева не московка, але українка.
Крім цього кожний свідомий українець повинен уважати своїм обов'язком принаймні один раз відвідати Санліс і церкву св. Вінкентія, в якій вітає душа Анни Ярославни.
Зміст паперової книги
Вступ ..... 5
Франція на порозі XI. сторіччя ..... 11
Україна часів Ярослава Мудрого ..... 15
Чи віра Анни Ярославни була перешкодою для її одруження з католицьким королем? ..... 19
Анна Ярославна королевою Франції ..... 25
Санліс і абатство св. Вінкентія ..... 29
Власноручний підпис Анни Ярославни ..... 35
Анна Ярославна ґрафинею де-Крепі де-Валюа ..... 37
Анна вертається на королівський двір ..... 41
Останні роки Анни ..... 43
Де поховано Анну Ярославну? ..... 47
Замість закінчення ..... 53
Примітки
[1]
«Anne de Russie, reine de France et comtesse de Valois» par Le Vicomte de Caix de Saint-Aymour, Paris, 1896.
(обратно) [2]A.-H. JOSSET «Senlis — ville historique et archéologique».
(обратно) [3]Микола Чубатий: «Українська Католицька Церква», Українська Загальна Енцикльопедія, Т. III. — Львів, Станиславів, Коломия, 1937.
(обратно) [4]В. Біднов: «Українська Православна Церква», УЗЕ, Т. III.
(обратно) [5]Marcel Aubert: «SENLIS», Henri Laurens Editeur, Paris, 1933.
(обратно)Оглавление 1. — Вступ 2. — Франція на порозі XI. сторіччя
