Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі - Ярослав Небелюк
Король Роберт, вичерпаний непосильною боротьбою, прибитий ганьбою й зневагами, помер 20 липня 1031 року в Мелені, залишаючи королівський престіл своєму синові Генрихові, першому цього імені.
Свідок ганьби, упокорення й усіх нещасть, що навістили батька, новий король був готовий, як ніхто інший, всеціло підкоритися всім вимогам Церкви.
Тим то, коли в 1044 році померла йому перша жінка Матильда, донька німецького цісаря Генриха II, не залишивши по собі ніякого наслідника мужеської статі, внук Гуґа Капета довго вагався з новою женячкою. Трудність знайти жінку, що не була б споріднена з ним до забороненого ступня, збільшилася ще й його першим подружжям, яке замикало йому доступ до родин усіх німецьких володарів, бо, як уже сказано, подружжя трактувала Церква нарівні з кровним посвояченням. Таким чином усі дівчата — родички до сьомого ступня його небіжки жінки — були йому заборонені.
Шукаючи даремно впродовж довгих років способу погодити свій респект до канонічних вимог з гарячим бажанням утвердити молоду капетинзьку династію більш плідним подружжям, як було перше, Генрих довідався про вроду молодої принцеси, якої батько володів геть аж на другому кінці Европи, за границями візантійської імперії. Віддаль цієї, мало відомої на Заході, країни й її відокремлення від решти Европи, здавалося, давали Генрихові повну запоруку, що донька її суверена, не могла мати з ним ніякого, ні безпосереднього, ні посереднього споріднення. Таким способом він був певний, що подружжя з цією принцесою не лише не зможе наразити його на страшні громи Церкви, а навпаки, звільнить його від небажаного вмішування духовенства в його справи.
Цією вродливою принцесою була Анна Ярославна, донька українського князя Ярослава Мудрого.
3. — Україна часів Ярослава Мудрого
В противенстві до малого французького королівства, українська княжа держава була тоді могутньою імперією величезних розмірів, об'єднаною міцною центральною владою київського князя, Ярослава Мудрого, якого навіть французький історик Рамбо порівнює з Карлом Великим.
Цю величезну державу, що простягалася від Білого по Чорне море й від Висли по границі перського царства, унаслідив Ярослав від свого батька Володимира Великого, що в 988 році скріпив її введенням християнства й високої візантійської культури й таким чином міцно сцементував ці величезні простори в одну монолітну цілість і вивів українську націю на передове місце тодішнього цивілізованого світу.
Ярослав, названий історією Мудрим, розбудував батьківську спадщину, закладаючи численні нові міста; поширив серед народу науку й освіту, закладаючи школи й бібліотеки; зміцнив Христову віру будовою величавих церков. Упорядкував тодішнє внутрішнє життя української держави відомим збірником законів — «Руська Правда». Цей славний збірник свідчить як найкраще про ступінь культури й цивілізації тодішньої України. Українська література цього часу знає ще такого визначного письменника й патріота, як Іляріон, що був першим київським митрополитом-українцем.
Для українського читача напевно буде цікавим почути французьку думку про українську державу Ярослава Мудрого. З цією метою наведемо голос одного французького історика кінця XIX сторіччя. Ось що пише він:
«Зрештою, не слід применшувати силу й багатство Росії — або принаймні великого князівства, якого головою й серцем був Київ — в епосі, про яку йде мова. Тому що в наших національних анналах, не знаходимо до того часу ніяких вісток про неї, було б глибокою помилкою думати, що ця держава була ще напів варварською країною, поділеною між незалежними й ворожими племенами, які показує нам історія аж до VIII сторіччя. Навпаки, під впливом ґеніяльного володаря Рурика й його наслідників південна Росія здобула собі передове місце на Сході. В часи Ярослава князівство, якого столицею був Київ, було вже більш споєною, більш просторою й, може навіть, більш могутньою монархією, ніж королівська Франція, її народи дістали від греків початки цивілізації; багато разів ходили вони переможними походами аж до воріт Констянтинополя й збагачувалися воєнною добиччю в Візантії, яку примушували купувати мир. Коли ж не воювали з Візантією на власний рахунок, то наймали за добрі гроші її імператорам наємників, а якщо не знаходили нагоди воювати з нею чи проти неї, то займалися поплатною торгівлею з її багатими купцями.
«Сам Київ був місцем зустрічі для голяндських, мадярських, німецьких і скандинавських купців, що мали в цьому місті свої окремі дільниці. Грецькі мистці величаво прикрашували палаци Києва й 400 його церков. Сучасний західній літописець, Адам з Бреми, називав Київ «суперником Константинополя й славою грецького христіянського світу».
«Якщо Франція початку XI століття мала вищі ідеали, численніші вогнища цивілізації й, здавалося, йшла швидше дорогою матеріяльного й морального поступу, то все таки вона без ганьби для себе могла взяти собі королеву з Росії, і це тим більше, що ця королева мала принести для свого чоловіка, як це без сумніву мусіло статися, величезне віно в добрих золотих монетах, битих у Візантії».
Сила, блиск і багатство княжого двору Ярослава, велич і слава столичного Києва — широким розголосом котились по Европі. Не диво, що всі володарі шукали приязні могутнього українського князя й старалися споріднитись з його родом. Таким чином з численних своїх синів, найстаршого оженив Ярослав з донькою Гарольда, останнього англійського короля саксонської крови. Третього з черги оженив зі Штадською графинею, сестрою Бурхгарда, князя й єпископа трієрського князівства. Четвертий син оженився з донькою Костянтина XII Мономаха, візантійського імператора. Найстаршу доньку віддав Ярослав за норвезького короля Гарольда, третю з черги за мадярського короля Андрія, а друга по старшинству Анна мала вийти заміж за французького короля. Ці широкі споріднення, що йшли від візантійського імператорського двору аж на другий кінець Европи до англійської королівської корони, спонукали істориків назвати українського монарха «тестем Европи». Тим то, друга донька Ярослава, Анна була найкращою партією, про яку тільки міг мріяти наслідник молодої ще
