Сотенний «Бурлака» - Володимир Михайлович В'ятрович

січня він виступив перед вишикуваними і готовими до бою повстанцями. "У цей Святвечір, - читаємо переказ його промови в спогадах Михайла Озимка-«Залізняка», - наша мета піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села (показує в сторону присілка Ропа, де догоряла решта хат), вбиває невинних людей, старців, жінок і дітей, та не дає спокійно відсвяткувати навіть того Святвечора. За ті всі кривди, за пролиту українську кров, за смерть наших упавших героїв ми сьогодні відплатимо. Замість колядок Рождества Христового, будуть грати наші повстанські кулемети і вибухати ґранати". [87]

Згідно з наперед проробленим планом, наступ відбувався двома групами зі східного і західного боку. До першої групи, яку очолив «Бурлака», окрім його сотні входила також сотня «Ластівки». Її завданням було привернути на себе увагу ворога та зв'язати його вогнем, тим часом як дві інші сотні під командою курінного мали безпосередньо прорватися до міста і спалити його. Групі Володимира Щиґельського вдалося в ході наступу не лише привернути увагу ворога на себе, але й вступити в східну частину міста і здобути там кілька ворожих бункерів. Бій на східному відтинку тривав аж до ранку - у повстанців неухильно закінчувалася амуніція. Врешті, коли о 8:00 стало цілком зрозуміло, що бій на західному відтинку припинився і поляки всі свої сили перекинули проти відділів, підпорядкованих «Бурлаці», він дав їм наказ відступати. "Відворот відбувався під безперервним обстрілом автоматичної і крісової зброї ворога, - читаємо в звіті Тактичного Відтинка УПА «Лемко», - а також тяжкого кулемета, якого противник примістив на узбіччі гори Валькова. По ворожих рухах було видно, що він намагається відтяти нам дорогу до лісу та унеможливити відступ потоками, що ведуть з міста Бірчі в південному напрямку, і тим способом оточити відділ на відкритому терені. Однак, ворогові не вдалося осягнути своєї цілі, бо підвідділ час до часу ставив спротив, стримуючи наступ противника з крила та ззаду. Ворожа погоня тривала на шляху близько трьох кілометрів і мимо цього, що за відступаючими вислано сотню кінноти ВП, відділи добилися-таки до лісу і там, на скраю лісу, відкрили збройний гураґанний вогонь по противникові, і це саме відбило ворогові охоту до дальшої погоні. Після чого відділи відступили на умовлений збірний пункт". [88]

Дещо інакше розвивалися події на західному відтинку нападу. Першим недоліком стало те, що сотні через складні теренові умови не змогли вчасно прийти на визначені місця і синхронно розпочати акцію. В ході штурму міста нападаючі були дуже добре помітні для поляків, завдяки підпаленим упівцями хатам. Зважаючи на те, що відділи опинилися під прицільним вогнем ворога о 5:00 дано наказ про їх відступ. Загалом,в час проведення акції повстанці понесли великі втрати, найважчими з яких були загибель курінного Михайла Галя-«Коника» та виконуючого обов'язки сотенного Дмитра Карванського-«Орського», окрім того, загинув ще 21 стрілець і 22 було поранено. [89]

Вже цитований Михайло Озимко - учасник акції, аналізуючи її, подає такі причини невдачі:

1. Вимарш сотень був задалеко від місця акції. Марш понад 20 кілометрів у важкому засніженому терені занадто виснажив стрілецтво.

2. Брак зв'язку та запізнення приходу сотень на вихідні становища, що не дало єдиного синхронного наступу. Поділений на дві частини, він зробив можливим полякам перекидати свої сили в небезпечне місце, що врешті принесло їм перемогу.

3. Брак відповідної кількості важкої зброї, зокрема, незамінних при наступі на укріплене місто, мінометів.

4. Скупчення командного складу при першій чоті сотні «Ударники-2», що дало короткочасний успіх, однак загалом залишило решту відділів без наказодавчого чинника.

5. Відпав момент несподіванки, так як залога Бірчі мала виходити цієї ночі на акцію у село Тростянець і околиці. Крім того, часті напади повстанців на місто змусили поляків укріпити його та забезпечити важкою зброєю (гарматами та мінометами), з цієї ж причини залогу Бірчі було посилено, і в момент нападу вона становила 1500 вояків ВП, одну сотню НКВД та командний склад з радянських командирів. [90]

7.

Умови боротьби не дозволяли довго оплакувати загиблих товаришів та дошукуватися причин своїх невдач. Боротьба тривала і вимагала активності. Поляки не встигли й кілька днів насолодитися своєю перемогою - цього не дали їм українські повстанці. Вже 13-го січня «Бурлакова» сотня виконує акцію палення фільварків у селах Купятичі, Сілець, Берендьовичі, Гувники, тоді ж спалено один міст з метою завадити переселенню. [91] 31-го січня цей же відділ УПА о 2:00 ночі знищує станцію Залужне на шляху Нове Загір'я-Лісько, чим припинено залізничний рух на цьому шляху на кілька тижнів. [92]

Зважаючи на проявлену активність, вміння керувати боєм та особистий героїзм, наказом командування військової округи «Сян» від 20-го січня 1946 року Володимиру Щиґельському присвоєно звання хорунжого і нагороджено Срібним Хрестом ІІ-го ступеня.