Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

У шкільному періоді мовленнєвого розвитку дітей продовжується удосконалення зв’язного мовлення. Діти свідомо засвоюють граматичні правила оформлення вільних висловлювань, повністю засвоюють звуковий аналіз та синтез. На цьому етапі формується писемне мовлення.

Таким чином, розвиток мовлення дитини — це складний багатогранний і досить тривалий процес.

— основним джерелом мовного збагачення дорослої людини є читання художньої літератури: особистість долучається до найвищого рівня розвою мови, переймає логіко-семантичні конструкції побудови правильного висловлювання, розвиває свій інтелект, збагачує словниковий запас;

— виробіть звичку аналізу будь-якого прочитаного вами тексту: з’ясуйте значення незнайомих слів за тлумачним словником, зверніть увагу на використання синонімічних та займенникових форм лексем, на синтаксичну будову речень; спробуйте створити схожі за граматичною складністю мовленнєві висловлювання;

— започаткуйте записник влучних, дотепних, крилатих виразів; намагайтеся вводити їх до власних висловлювань;

— не лінуйтеся занотовувати свої думки, міркування, враження — це дасть вам можливість простежити динаміку розвитку ваших мовленнєвих умінь, сприятиме виробленню навички мовленнєвого самоконтролю;

— систематично вивчайте лексику, пов’язану із вашою майбутньою професією, знайомтеся зі зразками ділового мовлення;

— вивчайте напам’ять зразки художньої літератури — це сприятиме переходу завчених лексем до активного словника;

— частіше переказуйте друзям, рідним зміст своїх почуттів, переживань, побаченого чи прочитаного: переказування є вправлянням у монологічному мовленні, що є надзвичайно важливим для майбутнього керівника;

— у процесі спілкування з іншими людьми стежте за правильністю власного мовлення та свого співрозмовника;

— пам’ятайте, що основними характеристиками мовлення є правильність, доречність, логічність, влучність, змістовність, багатство словникового запасу та граматичних конструкцій, виразність і образність;

— дбайте про постійне інтелектуальне збагачення, адже мовлення та інтелект мають взаємозв’язок;

— аналізуйте мовленнєву ситуацію; слідкуйте за тим, щоб підібрані вами мовні засоби відповідали обставинам (офіційні чи неофіційні), чітко визначайте мету висловлювання (повідомлення, запитання, спонукання), враховуйте зацікавлення вашого комунікативного партнера.

Життя сучасної людини неможливе без знання мовного етикету. Щодня ми кілька разів вітаємося, із кимсь прощаємося, висловлюємо подяку, пошану, даємо пораду, запитуємо, відповідаємо, присягаємо у відданості, освідчуємося в коханні тощо. При цьому кожен із нас послуговується усталеними виразами, які для носіїв мови не потребують особливих зусиль пам’яті, оскільки їх дії є шаблонними, автоматичними, зумовленими виробленою у процесі виховання звичкою. Це і є мовний етикет у дії. Слово етикет, як відомо, походить із французької мови, що в буквальному перекладі означає «ярлик», «етикетка». У сучасній науці дане поняття трактується як правила поведінки, узвичаєні в системі сталих виразів, разом з іншими етикетними приписами.

Правила мовного етикету становлять особливу групу стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізовуються в основному в одиницях лексичного (добридень, добраніч, перепрошую), фразеологічного (ні пуху ні пера), морфологічного рівнів (вживання форм пошанної множини: бабуся казали, ви чарівні тощо).

Вживання етикетних формул зумовлене своєрідністю мовленнєвої ситуації, що охоплює мовця, адресата, мету і тему мовленнєвої діяльності (просторово-часові обставини). Схематично мовленнєву ситуацію можна зобразити таким чином:

хто → кому → чому → про що → де → коли.

Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (вік, стать, соціальний статус тощо).

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативної ситуації, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. Названі елементи мовного етикету покликані репрезентувати ввічливість співрозмовника. Таким чином, дотримуючись правил мовного етикету ми насамперед засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто «риси віддавна притаманні нашому народові» (М. Білоус).

Нерідко вибір певної етикетної формули зумовлений експресивним стилем: урочистим, офіційним, фамільярним, інтимно-ласкавим, гумористичним, сатиричним. Скажімо, до одного й того ж адресата можна звернутися по-різному: «Вельмишановна Маріє Василівно» (урочисте спілкування), «Вельмиповажна пані голово» (офіційне спілкування), «Дорога пані Маріє» (товариське спілкування), «Люба Марусенько» (інтимно-ласкаве).

Суттєво впливає на вибір етикетного виразу тональність спілкування: висока, звичайна, нейтральна, фамільярна і вульгарна. Висока тональність, притаманна для урочистих зборів, спричинить вибір виразу: «Дозвольте Вас привітати», нейтральна, характерна для сфери офіційних установ, зумовить заміну даного виразу на традиційний «Добрий день», звичайна, що передбачає спілкування в магазині, транспорті, на вулиці, - «Доброго дня», фамільярна можлива в сім’ї, дружньому товаристві: «Добридень». Вульгарна тональність побутує в соціально неконтрольованих ситуаціях.

Багато суперечок дотепер виникає з приводу форми звертання: як правильно звертатись — на ім’я чи на ім’я й по батькові? Одні вчені категорично заперечують можливість вживання в українській мові останньої форми, вважаючи її російською традицією (А. Вовк). Інші схильні виправдовувати таку форму звертання, оскільки вона зустрічається в найдавніших писемних пам’ятках (І. Огієнко, П. Одарченко). Водночас існують і прибічники компромісного погляду: вживання імені по батькові повинне бути обмеженим — ніколи не можна звертатись по батькові до незнайомої людини, говорити так про видатних діячів минулого, називати себе по батькові при знайомстві (В. Чапленко).

На думку С. Богдан, вирішення даної проблеми може бути у використанні усної традиції українців звертатись за формулою:

пане/пані/панно/паничу + ім’я (у товаристві, у родині, серед колег) та пане/пані/панно + прізвище та ім’я (в офіційній обстановці).

Отже, талант мовця полягає у вмінні вибрати із традиційного для українців мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, у якій перебуває людина, врахуванні специфіки адресата, умов спілкування.