Вступ до психоаналізу - Зигмунд Фрейд

при розгляді нарцисичних неврозів. А чому — ви скоро почуєте. При цих хворобах завжди трапляється те, що після невеликого поступу ми опиняємося перед муром, який незмога переступити. Ви знаєте, що й при неврозах переносу ми з вами впирались у такі бар’єри, але спромоглися мало-­помалу розібрати їх. Натомість при нарцисичних неврозах опір нездоланний; ми зможемо щонайбільше кинути цікавий погляд по той бік муру і підглянути, що там діється. Отже, нам треба вдатись до інших технічних методів, і поки що ми не знаємо, чи знайдемо гідну заміну тим методам, якими користувалися досі. Але й при цих хворобах нам не бракує матеріалу: адже хворі висловлюються, і, хоча їхні слова не дають відповіді на наші запитання, ми тепер можемо братися до тлумачення їхніх висловлень із допомогою розуміння, здобутого при вивченні симптомів неврозу переносу. Узгодженість між двома формами хвороби досить велика, щоб забезпечити нам спочатку задовільний підхід. А як далеко заведе нас ця техніка, побачимо потім.

Крім того, є й інші труднощі, які можуть зупинити наш поступ. Нарцисичні ураження та пов’язані з ними психози можуть розглядати тільки ті спостерігачі, які мають навички аналітичного дослідження неврозів переносу. Але наші психіатри не вивчають психоаналізу, а ми, психоаналітики, дуже рідко беремося до психіатричних захворювань. Спершу має вирости покоління психіатрів, у формуванні яких одним із підготовчих етапів стане вивчення психоаналізу. Перші кроки до цього зроблено нині в Америці, де дуже багато провідних психіатрів викладають своїм студентам психоаналітичні теорії і де керівництво медичних закладів та божевілень клопочеться, щоб хворих доглядали згідно з цими теоріями. Але й нам іноді щастить зазирнути за нарцисичний мур, і далі я розповім, що`, як на мене, ми змогли там розгледіти.

Хвороба параноя, хронічне послідовне божевілля, займає дуже непевне місце в усіх спробах класифікації, до яких удається сучасна психіатрія. Проте нема жодного сумніву, що вона тісно споріднена з dementia praecox. Я колись і справді запропонував об’єднати параною і dementia praecox під однією назвою парафренія. За змістом, якого набуває параноя, розрізняють такі її форми: марення величі, марення переслідування, любовне марення (еротоманія), марення ревнощів і т. ін. Марно сподіватися, що їх спробує пояснити психіатрія. Як приклад, щоправда застарілий і не дуже вартісний, я нагадаю вам про спробу виснувати один симптом з іншого з допомогою певної інтелектуальної раціоналізації: хворий, у якого є первісна схильність гадати, ніби його переслідують, виснує з цього переслідування, ніби він має бути дуже важливою особою, і через це в нього сформується марення величі. А згідно з нашими аналітичними уявленнями марення величі — це безпосередній наслідок звеличення Я через утягування лібідозних наснажень, пов’язаних з об’єктами, вторинний нарцисизм, що є ніби додатком до початкового ранньоінфантильного нарцисизму. А у випадку марення переслідування ми спостерігаємо деякі явища, що спонукають нас вийти на цілком певний слід. Спершу впадає у вічі, що в переважній більшості випадків переслідувач належить до тієї самої статі, що й переслідуваний. Це ще можна було б пояснити якимсь невинним чином, але в окремих добре вивчених випадках виразно проступає, що особа тієї самої статі, яку пацієнт найдужче любив у своєму нормальному стані, обертається, відколи він захворів, у переслідувача. Дальший розвиток може виявлятися в тому, що внаслідок поширених асоціативних зв’язків кохану істоту заступає якась інша, приміром батька заступає вчитель або начальник. Із таких, дедалі численніших спостережень ми висновуємо, що paranoia persecutoria — форма захворювання, при якій індивід борониться від надміру сильних гомосексуальних потягів. Перетворенню любові в ненависть, що, як відомо, може становити серйозну загрозу для життя спершу коханого, а потім уже ненависного об’єкта, згодом відповідає перетворення лібідозного потягу в страх, що є неодмінним результатом процесів згнічення. Зараз я вам розповім про останній у моїй практиці випадок такого типу. Одного молодого лікаря були змушені вислати з його рідного краю, бо він загрожував життю сина тамтешнього університетського професора; доти той син був його найліпший приятель. Своєму колишньому приятелеві він приписував диявольські задуми й демонічну владу. Той був винен в усіх нещастях, які протягом кількох останніх літ сталися з родиною хворого, став причиною всіх його приватних і громадських невдач. Але й цього не досить, лихий приятель і його батько професор призвели й до війни, накликали в країну росіян. Приятель руйнував його життя тисячами способів, і наш хворий був переконаний, що зі смертю того злочинця скінчиться все зло у світі. І все ж його давня любов була ще така сильна, що паралізувала його руку, коли одного разу йому трапилася нагода впритул застрелити свого ворога. У короткій розмові з хворим, яку я провів, з’ясувалося, що дружні стосунки між обома чоловіками почалися дуже давно, ще в гімназичні роки. Принаймні один раз вони вийшли за межі дружби: ніч, проведена разом, стала для них нагодою здійснити завершений статевий акт. Наш пацієнт ніколи не мав до жінок тих почуттів, які відповідали б його вікові і привабливій зовнішності. Одного разу він був заручений із гарною й чудовою дівчиною, але та розірвала заручини, бо наречений виявився надто холодний. Через кілька років почалася його хвороба, саме тієї миті, коли йому вперше пощастило цілком задовольнити жінку. Коли та вдячно і віддано обплела його руками, він раптом відчув загадковий біль, що мов гострий ніж оббіг йому навколо черепа. Згодом він тлумачив це відчуття так, ніби йому розрізали шкіру, мов мерцеві, якому мають розтинати мозок, а оскільки його приятель став патологічним анатомом, йому помалу відкрилося, що тільки він міг послати йому цю останню жінку як спокусу. Відтоді з його очей стала спадати полуда і він побачив інші переслідування, жертвою яких він став через викрутні свого колишнього приятеля.

А що можна сказати про випадки, коли переслідувач не належить до тієї самої статі, що й переслідуваний: адже вони суперечать нашому поясненню, що хвороба є захистом від гомосексуального лібідо? Одного разу мені трапилася нагода вивчати такий випадок, і, хоч він нібито суперечив нашому твердженню, я добачив у ньому підтвердження. Молода дівчина, що гадала, ніби її переслідує чоловік, із яким вона двічі мала інтимні стосунки, спершу й справді була жертвою марення, спрямованого проти жінки, яку можна було розуміти як заступницю матері. Тільки після другої сексуальної зустрічі з чоловіком вона зробила поступ і відірвала це марення від жінки, перенісши його на чоловіка. Отже, й у цьому випадку спочатку існувала умова, що переслідувач належить до тієї самої статі, що і його жертва. У своїх скаргах адвокатові та лікареві пацієнтка не згадувала про цю попередню стадію свого марення, і тому видавалося, ніби виникає суперечність із нашим розумінням параної.

Гомосексуальний вибір об’єкта з самого початку тісніше пов’язаний із нарцисизмом, ніж гетеросексуальний, тому, коли відхиляють небажано сильні гомосексуальні потяги, повернення до нарцисизму стає вкрай легким. Досі я мав дуже мало нагод розповідати вам про основи любовного життя, наскільки ми його вже пізнали, і навряд чи зможу надолужити це тепер. Я розкажу тільки ось що: вибір об’єкта, цей крок уперед у розвитку лібідо, що йде після нарцисичної стадії, може відбуватися за двома основними типами. Ці типи такі: нарцисичний тип, згідно з яким на місце власного Я ставиться об’єкт, якомога подібніший до нього, та опорний