Українська література » Наука, Освіта » Загублений світ - Майкл Крайтон

Загублений світ - Майкл Крайтон

Читаємо онлайн Загублений світ - Майкл Крайтон
аеропорту.

«Що за чортівня?» — подумав він.

Це острів, але який з них…

Звідки вони знали, що це був острів? Сам Левін все ще не був упевнений в цьому. Він інтенсивно працював над знахідками, намагаючись скласти все докупи. Зрозуміти, звідки вони взялися і чому це відбувається.

Він зайшов у куток, щоб ніхто не бачив, і витягнув маленький супутниковий телефон. Він швидко набрав номер, викликаючи Сан-Франциско. Пішов виклик, було чути клацання, коли встановлювався зв’язок із супутником. Пролунав звуковий сигнал. Електронний голос сказав: «Будь ласка, введіть код доступу».

Левін ввів 6-значний цифровий код.

Пролунав ще один сигнал. Електронний голос провадив: «Залиште своє повідомлення».

— Я дзвоню, — мовив Левін, — щоб повідомити про результати поїздки. Один зразок, в не дуже добрій формі. Розташування: ВВ-17 на мапі. Це далеко на південь, що відповідає всім нашим гіпотезам. Я не встиг його точно ідентифікувати, перш ніж зразок спалили. Але я припускаю, що це орнітолест. Як ви знаєте, цієї тварини немає в списку — це дуже цінна знахідка. — Він озирнувся навколо, але нікого поруч не було, ніхто не звертав уваги. — Крім того, бічна стегнова кістка мала глибоку різану рану. Це вкрай тривожно. — Він завагався, не бажаючи забагато розмовляти. — І я везу назад зразок, що потребує ретельного вивчення. Я також думаю, що дехто цим може зацікавитися. У всякому разі, все, що тут відбувається — це новина, Іяне. Тут не було жодних зразків більше року, і раптом вони знову з’являються. Відбувається щось нове. І ми цього взагалі не розуміємо.

«Чи, може, розуміємо?» — подумав Левін. Він завершив виклик, вимкнув телефон і поклав його до іншої кишені рюкзака. Можливо, подумав він, ми знаємо більше, ніж розуміємо. Він задумливо подивився в бік виходу на посадку. Час було відлітати.

Пало-Альто

О другій годині ночі Ед Джеймс заїхав на майже порожню стоянку біля ресторану «Меррі Каллендер» на Картер-роуд. Чорний «БМВ» був уже тут, припаркований біля входу. Крізь вікна він міг побачити, що у кабінці ресторану сидить насуплений Доджсон. Він ніколи не мав гарного настрою. Зараз Доджсон розмовляв із кремезним чоловіком, який сидів поруч із ним, поглядаючи на годинник. Цим здорованем був Базелтон, професор, який з’являвся на телебаченні. Джеймс завжди відчував полегшення, коли Базелтон був там. Доджсон давав йому таємні завдання, але важко було уявити, що Базелтон бере участь у якихось темних справах.

Джеймс вимкнув запалювання і повернув дзеркало заднього виду, щоб поправити комір сорочки та підтягнути краватку. Він побачив своє обличчя в дзеркалі — розпатланий, стомлений, з дводенною щетиною. Трясця, подумав він. Чому б йому не мати стомленого вигляду? Вже ж середина цієї чортової ночі.

Доджсон завжди планував свої зустрічі посеред ночі і завжди у цьому ресторані «Меррі Каллендер». Джеймс ніколи не розумів, чому; кава тут була жахлива. Але було взагалі багато такого, чого він не розумів.

Він узяв конверт і вийшов із машини, грюкнувши дверима. Попрямував до входу, хитаючи головою. Протягом кількох тижнів Доджсон платив йому по 500 доларів на день, щоб він стежив за купою вчених. Спершу Джеймс думав, що це якесь промислове шпигунство. Але жоден із науковців не працював в промисловості; вони займали університетські посади в досить нудних галузях. Як та палеоботанік Сеттлер, яка займалася доісторичними пилковими зернами. Джеймс сидів на одній з її лекцій у Берклі і ледь не заснув. Слайд за слайдом, якісь бліді сфери, що були схожі на ватяні кульки, а вона в цей час щось теревенила про зв’язки полісахаридів та кампан-маастріхтську межу. Господи, як це було нудно.

Це точно не варте було 500 доларів на день, подумав він. Він увійшов всередину, мружачись у світлі, і підійшов до кабінки. Потім сів, кивнув Доджсону та Базелтону і підняв руку, щоб замовити кави.

Доджсон подивився на нього.

— В мене ще є справи вночі,— сказав він Джеймсу. — Давайте почнемо.

— Правильно, — сказав той і опустив руку. — Добре, звичайно. — Він відкрив конверт, почав витягувати аркуші та фото, передаючи їх через стіл Доджсону, поки той говорив.

— Алан Грант — палеонтолог у штаті Монтана. Зараз він у відпустці і в цей час перебуває в Парижі, читаючи лекції про останні знахідки решток динозаврів. Мабуть, має якісь нові ідеї про тиранозаврів як сміттярів і…

— Неважливо, — перервав його Доджсон. — Далі.

— Еллен Сеттлер Реймен, — сказав Джеймс, передаючи наступне фото. — Ботанік, раніше працювала з Грантом. Зараз — дружина фізика з Берклі, має маленьких сина та дочку. Працює в університеті на півставки. Решту часу проводить вдома, бо…

— Далі, далі.

— Добре. Більшість інших померли. Дональд Дженнеро, юрист, помер від дизентерії під час ділової поїздки. Денніс Недрі, з компанії «Інтегрейтед Комп’ютер Сістемз»… теж помер. Джон Геммонд, який заснував «Інтернешнл Дженетік Текнолоджіз»… помер під час відвідин науково-дослідного центру компанії у Коста-Риці. В той час з Геммондом були його онуки; зараз діти живуть з матір’ю на сході і…

— Хтось зв’язується з ними? Хтось з «ІнДжен»?

— Ні. Хлопчик пішов до коледжу, дівчинка — у підготовчій школі. Після смерті Геммонда «ІнДжен» звернулася до суду згідно розділу 11 Кодексу США про банкрутство. З того часу справа і досі в суді. Нерухоме майно компанії нарешті продали. Протягом останніх двох тижнів, якщо бути точним.

Базелтон вперше заговорив.

— Чи було продано об’єкт Б? — запитав він.

Джеймс подивився здивовано.

— Об’єкт Б?

— Так. Хтось казав вам про нього?

— Ні, я ніколи про нього не чув. Що це таке?

— Якщо ви щось почуєте про об’єкт Б, — сказав Базелтон, — дайте нам знати.

Сидячи поруч із Базелтоном у кабінці, Доджсон погортав папери і фото, а потім нетерпляче відсунув їх вбік і подивився на Джеймса.

— Що ти ще дістав?

— Це все, докторе Доджсон.

— Це все? — перепитав Доджсон. — А як щодо Малкольма? Щодо Левіна? Вони ще товаришують?

Джеймс звірився з нотатками.

— Не впевнений.

Базелтон насупився.

— Не впевнені? — сказав він. — Що ви хочете цим сказати?

— Малкольм і Левін познайомилися у Інституті Санта-Фе, — сказав Джеймс. — Це було пару років тому. Але останнім часом Малкольм не буває у Санта-Фе. Він їздить із лекціями до біологічного відділення Берклі, де читає лекції про математичні моделі еволюції. І він, здається, втратив контакт з Левіном.

— Вони посварилися?

— Можливо. Мені казали, що вони розсварилися через експедицію Левіна.

— Яку експедицію? — спитав Доджсон, посунувшись уперед.

— Левін планував якусь експедицію протягом року або близько того і для цього замовив спеціальний транспорт у компанії під назвою «Мобайл Філд Сістемз». Це невелике виробництво у Вудсайді, яким керує чоловік

Відгуки про книгу Загублений світ - Майкл Крайтон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: