Блискавична для ельфа - Марита Полл

Одного разу навіть піднялася та обійшла кімнату, на наявність у ній сторонніх. Але не відчувала при цьому жодного страху, та небезпеки. Тому проникнення в мою спальню чужого, навіть не розглядала. Навпаки, мені навіть здалося, що я вловила знайомий запах, такий рідний та коханий.

— Що ж ти мене так мучиш, Араторне? - прошепотіла, влаштовуючись назад в ліжко.

Після цього я не прокидалася до ранку.

А ранком почалася вона! Моя незграбність.

Спочатку я потяглася до склянки з водою, і впустила її. Звичайно, вона розбилася. Я підірвалися з ліжка і наступила на один з уламків, поранивши ногу.

Стрибаючи на одній нозі у ванну, примудрилася врізатися великим пальцем іншої ноги, об одвірок дверей, що змусило прикусити губу. До крові.

У ванній відкрила кран і підсунула ногу, вже порядком залиту кров'ю під струмені води. Але підслизнулася на мокрій підлозі і змахнувши руками, почала падати назад.

Останнє, що запам'ятала, сильний удар головою об щось тверде, а потім мене поглинула темрява.

Коли я розплющила очі, то виявила себе лежачою на ліжку, а навколо клопотали дівчата і пані Раналлі.

— Отямилася! - скрикнула Лейра і кинулася до мене.

— Ну й налякала ж ти нас Татіє! - похитала головою Раналлі. — А між іншим, випробування ілюзією розпочнеться за п'ятнадцять хвилин.

— Що трапилося? Я здається впала і ... - я обмацала голову в тому місці, де вдарилася, але не відчула навіть шишки. Навіть голова не боліла.

— Ви впали і вдарилися головою, луро Татіє! – підказала Лейла. — Цілитель вас полікував, і зараз ви як нова.

— Ох! Я ще й ногу поранила!

— Ногу теж оглянув Цілитель. З тобою все гаразд і ти можеш вирушити на випробування. У тебе є десять хвилин, щоб привести себе до ладу. Я зачекаю там! - Раналлі кивнула на двері і власне зникла за ними.

Лейра і Лейла взяли мене в свої руки, і вже за десять хвилин я вийшла у вітальню, як кажуть, при повному параді.

— Я й сама могла б дійти до малої зали. - кинула наглядачкці, яка піднялася з мого дивана.

— Могла б, але я вирішила не ризикувати та особисто провести тебе на випробування. - відповіла Раналлі і перша вийшла з моїх покоїв.

Мені нічого не залишалося, як слідувати за нею.

У малому залі вже всі зібралися і як тільки я зайняла місце, поряд з іншими нареченими, Раналлі і Дарлик оголосили про початок випробування.

Дівчата мали по одній сідати в крісло, яке стояло посеред зали. Їм у руки давали кулю, яка смутно нагадувала мені кулю ворожок. Потім дівчина застигала з незрячим поглядом, і лише іноді на її обличчі миготіли емоції.

Коли куля набувала з прозорого, який-небудь інший колір, дівчина приходила до тями.

Я була дванадцята. Пройшла до центру та зайняла крісло. Раналлі подала кулю і я її беззаперечно охопила руками.

Ох, і важкий він!

Але я не встигла додумати думку, як усі звуки зникли. Я озирнулася на всі боки, але ні наречених, ні жонихів, ні навіть Раналлі з Дарликом, нікого не було. Хоча зал залишився тим самим.

Хоча ні, позаду мене хтось стояв і цей хтось тримав меч біля моєї шиї. Я не могла озирнутися і подивитися, хто це був, бо боялася поранитися.

— Луро Татія, чи ви визнаєте себе винною? - пролунав незнайомий мені голос.

— Вибачте, але в чому винна? - задала логічне в такій ситуації питання. — У чому мене звинувачують?

— Вас звинувачують у зраді Короні. Ви зрадили короля та Елатель. - дав пояснення, той же голос, але я все одно нічого не зрозуміла.

— Як я могла зрадити короля та Елатель, якщо я не піддана короля Елателя? Клятву вірності я не приносила, тому ваші звинувачення необґрунтовані. А судити мене можуть лише Боги, а точніше лише один Бог, з яким я знайома. Законам Тедоса я не підкоряюся.

— А чиїм законам ви підкоряєтеся?

А справді, чиїм? У своєму світі я померла і автоматично земні закони щодо мене більше не мають ніякої сили. У цьому світі я без року тиждень. Та й не бачила я його ще до ладу. Що там говорити про відданість одному з королівств.

То яким я законам підкоряюся? Хм…

— Закону кохання! – ляпнула перше, що спало на думку, але я так відчувала.

— І кого ви любите? - запитав все той же голос.

— Араторна! - не замислюючись, відповіла я.

— І ви можете принести йому клятву вірності?

— Та без проблем! Тільки заберіть меч.

І меч зник. А я тільки зараз зрозуміла, що весь цей час стояла навколішки.

Я підвелася, але обернутися мені не дозволили.

— Чи присягаєте ви в вірності Араторну, як справжньому королю?

— Ем... - справжньому королю? Цікава в мене ілюзія. — Клянуся!

Переді мною з'явився знак, що означає магічну клятву.

— Ну, годі! - почула я голос Араторна і різко обернулася на його голос. Але розглянути нічого не змогла, бо перед очима ніби поповз серпанок.

Я проморгалася.

— Досить. Це випробування, лура Татія пройшла. Виводьте її з ілюзії! - наді мною стояв Араторн.

— Ем... - подала я голос і подивилася на кулю у своїх руках. Вона світилася синім, а в ньому миготіли блакитні розряди блискавок.

Я швидко піднялася і віддала кулю Раналлі. Так би мовити, від гріха подалі. А то мало, хто міг помітити ці спалахи в кулі.

Але все обійшлося. Їх бачили тільки ми з Араторном, та пані розпорядниця. Але вона лише підморгнула мені.

— Луро Татія, гідно пройшла випробування на вірність королю! - голосно сказала вона, повернувшись до інших.

АРАНЕЛЬ

— Пішов геть! - крикнув Аранель на свого комирдинера, вриваючись у свої покої. — Залиш мене самого! - і лише дочекавшись коли за слугою зачиняться двері, повернувся до однієї з ніш. — Ашере!

— Я тут, мій Королю! - одразу обізвався той, наче тільки й чекав на повернення короля.

— Знаєш, що влаштував мій брат? Він перервав випробування лури Татії! Ти уявляєш? Тільки куля в руках дівчини забарвилася в синій, як він перервав випробування, вирвавши її з ілюзії.