Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Помиляєшся! - Гварет повернувся і подивився на зрадника. — Я знав, хто ти! Це я попросив Араторна звернути на тебе увагу. Ти був цілеспрямованим, хоч і трохи зарозумілим юнаком. Я називав тебе братом, як і всіх інших присутніх. Але при цьому завжди підтримував тебе. Я заступався за тебе, навіть якщо знав, що ти не правий. Коли я вирішив стати воїном, батько мене не підтримав. Він не розмовляв зі мною кілька років, доки я не піднявся на посаді. Адже майбутньому голові Дому не належить бути військовим. Але я пішов йому на перекір. І знаєш, що найсмішніше? Я досі не вступив у права спадкування, хоч батька немає вже два роки. Я хотів визнати тебе братом і передати тобі Дім після завершення розслідування про зниклих дівчат.

— Я не знав! – похнюпився Сарил.

— Я знаю, що король пообіцяв тобі за моє вбивство. – заговорив Араторн. — І розумію, що ти йшов до своєї мети, незважаючи ні на що. І можливо я б пробачив тобі дрібні підстави, і перевезення зниклих дівчат. Але замах на мене я не пробачу.

— Відправиш мене на плаху? – посміхнувся Сарил.

— Ні. Смерть для тебе буде занадто легким покаранням. Сьогодні ж тебе доправлять до храму Піднебесних, і вони позбавлять тебе магії. Надвечір ти маєш покинути землі Елателя і не повертатися більше ніколи. Вічне вигнання замість смерті. На згадку про минулу дружбу. Якщо не згоден, можеш вибрати дуель, і в разі перемоги тебе позбавлять лише магії.

— Ні. Я вибираю вигнання. Можливо, колись ви мене вибачите. Всі!

Сарила вивели. Гварет сам зголосився відвести брата до Піднебесних. І хоч він казав, що зневажає бастарда свого батька, але він любив його по своєму. Саме він підкинув Араторну ідею про позбавлення магії та вигнання.

ТАНЯ

Вранці я прокинулася на годину раніше, ніж звичайно, і все через те, що погано спала вночі. Я раз у раз прокидалася і вслухалася в тишу, намагаючись розчути кроки Араторна. Але він так і не прийшов.

Здається, я підсіла на сон у його обіймах. Тепер мені не вистачає його, і я погано сплю.

Одне тішило, що Уран цієї ночі не відвідав мій сон. І якщо раніше я сама хотіла і чекала на зустріч з ним, доторкнутися так би мовити до частинки історії мого світу, то зараз я боялася. Його нав'язлива ідея та вмовляння прийняти мою силу в повному обсязі, стомлювали.

Він ніяк не міг зрозуміти, що я не боюся стати богинею, але боюся саме силу Титанів. З такою міццю не жартують. Страх, що я не впораюся, був сильніший за мене. І я нічого не могла з цим вдіяти.

Як мені хотілося бути звичайною. Навіть без магії. Адже на Землі я якось жила без чарів. Тоді я змогла б вийти заміж за коханого, і не було б жодного пророцтва.

Я не хочу виходити за Аранеля, це вище моїх сил.

Від сумних думок мене відволікла Дженні. Вона сьогодні була на диво жвавою та грайливою, а в її не котячому погляді, читалася радість.

— Дівчинко моя! А чи не означає твій райдужний настрій, що дехто, дуже тобі симпатичний, повернувся до палацу?

У двері постукали і Дженні підбігши до неї, почала шкребти кігтями біля ручки.

Відчинивши двері, я навіть не здивувалася, побачивши за нею Квіла.

Дженні почала стрибати на нього і тертися об ноги, випрошуючи ласки.

— Я теж сумував за тобою, моя кицю! – він пошмагав кішку за голову. — Доброго ранку, луро Татія! Якщо ви не проти, то я хотів би взяти Дженні на прогулянку.

— Якщо я буду проти, то вона мене не вибачать за це. Доброго ранку, Квіле! З поверненням.

— Дякую. Лура Татія… можна запитати вас?

— Здається, я просила звертатися до мене на ти. Запитуй.

— Я тут на дозвіллі, згадував про Дженні. Вам не здається її поведінка дивною? Вибач. Тобі! - виправився перевертень, коли я вигнула брову і подивилася на нього. — Тобі не здається, що вона поводиться не властиво для свого виду?

— Нууу, я раніше не стикалася з дикими кішками. Особливо із хижих сімейств.

— Просто гірські кішки так не поводяться. А такий осмислений погляд, я бачив тільки у перевертнів. Саме за поглядом і можна відрізнити перевертня від справжнього звіра.

— Хух! - видихнула я. — А я вже грішною справою почала думати, що божеволію. Особливо цей її закоханий погляд! - я присіла біля Дженні і погладила її.

— Є ще дещо… — Квіл сів поруч і теж погладив кішку. — За ці дні я зрозумів, що мене неймовірно тягне до неї. Наче… Наче вона… моя пара.

— Хіба це можливо? - здивувалася я.

— У тому й річ, що ні. Але кілька днів тому, коли я був у Жерхені, я почув одну історію. Навіть не історію, а легенду чи навіть казку для дітей. У ній говориться, що багато сотень років тому, на кордоні Жерхена та Елателя, у гірських вершинах, жило плем'я перекрутів.

— Перекрутів? - перепитала, не розуміючи цього терміна.

— Так. Щоб тобі було зрозуміліше, то перевертні це люди з кров'ю звіра. Велику частину часу ми знаходимося в людському образі і маємо магію, але можемо перекидатися в звіра, чия кров змішана з нашою. У моєму випадку це гірська кішка. Є перевертні вовки, ти про них знаєш. Ще є ведмеді, тигри, і колись давно були грифони. А перекрути, це вид перевертнів, які більшу частину свого життя проводять в образі звіра. Так от, у тій казці йшлося про плем'я перекрутів гірських кішок. Вони набували людського вигляду, лише в повний місяць і могли три дні бути звичайними людьми. Магії вони не мають і змінювати іпостась не в повний місяць, не здатні.

— Хм… Але минулого тижня був повний місяць. Якби Дженні була перекрутом, то я б помітила це. На людину вона не перетворювалася.

— Я не до розповів… Це плем'я було прокляте Піднебесними.

— Що? Як піднебесними? Вони ж присвятили себе служінню богам! Невже вони могли вчинити таке блюзнірство? І за що?

— Кажуть, що на той час, у верховного Піднебесних, була красуня донька. На ній навіть хотів одружитися якийсь король. Але якось до храму прийшов поранений хлопець. Його груди були роздерті кігтями гірської кішки. Донька верховного, сховала його у стайні і всю ніч промивала рани та лікувала магією. А наступної ночі, вона віддалася йому. А вранці їх застукав сплячими у соломі, батько дівчини. Хлопець перекинувся в тварину, як тільки на нього впали перші промені сонця. Тоді верховний звернувся до богів з благаннями, послати на все плем'я перекрутів, кару небесну. Щоб такі як цей хлопець, не ламали життя порядним дівчатам. А дочку він зробив безмовною послушницею храму. Але через пару місяців, дівчина дізналася що чекає дитину від перекрута, і наклала на себе руки.