Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

– Добре, що ви все розповіли, – діловито кивнув слідчий. - І я вас дуже попрошу бути зі мною чесною. Для користі справи. А от подрузі та іншим третім особам про мене не казати нічого.

Аліна здивовано підвела голову на чоловіка, що встав з лави. Вони одночасно, і якось механічно привіталися з сусідкою, що навмисне повільно проходила повз.

- Ви у чомусь підозрюєте Маринку? - перелякано пошепки запитала вона.

– Ні. Але це питання безпеки. Пообіцяйте будь ласка.

- Ви, мабуть, помітили, що брехня - не моя сильна сторона. А Марина вже питала про дії поліції з мого питання...

– Помітив. І всеж. Пообіцяйте.

- Обіцяю, - з тяжким серцем видихнула вона, почуваючи себе зрадницею.

Що за дружба тоді, коли стільки секретів? Марина їй так допомогла. Соромно. Незручно.

- Добре, а тепер ходімо зі мною. Я дещо вам покажу і розповім. Ви бажаєте це знати.

Аліна тепло розсміялася мелодійним сміхом доброї людини. Такий завжди відрізниш серед тисяч людей у натовпі.

- Чому ви смієтеся?

– Останнім часом мене постійно хтось кудись веде. І знаєте що? Мені це подобається... Так легше жити. Життя, начебто, залишається твоє, а відповідальність за те, що відбувається, начебто і не на тобі... Втім, це не завжди добре. Що ж, ходімо.