Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

Для дефіле та показів використовувала лінзи, а в побуті носила акуратні окуляри, які їй личать. У цих же було дуже некомфортно. Але в даному випадку це і на краще - вони постійно намагалися звалитися на кінчик носа.

Саме впасти, а не елегантно сповзти. І Аліні щоразу доводилося ніяково ставити їх на місце.

- Доброго дня, Максиме... - привіталася вона, нерішуче зупинившись біля порога і зробивши паузу. По-батькові його не знала. Треба ж, скільки прогалин виявляється у плані з його реалізації.

- Просто Максиме. Ми ж - сучасні люди, - чоловік втомлено потер перенісся довгими музичними пальцями.

Мов з-під маски звичайного столичного, пересиченого благами засранця на секунду проглянула елегантна витончена душа. Аліна машинально відзначила цю невідповідність, що кинулася в очі.

Цікаво, чи він володіє музичними інструментами чи пише картини? Такі руки точно щось творять. Окрім гарних підписів під документами, зрозуміло.

Дівчина не встигла сховати надто впевнений у собі та зацікавлений для її образу погляд, коли він уважно подивився їй у вічі.

Невже прокол? Але ні, здається, він нічого не помітив. Скривився і глухо промовив:

- Прошу вибачення...

Закінчення фрази зависло у повітрі. Як можна коректно вибачитись за те, що кричав на весь офіс, що вона - лякало, не образивши тим самим ще раз? Прямо-таки патова ситуація. І Аліна не збиралася полегшувати йому життя. Ні, її не хвилював його коментар, не завдав душевного дискомфорту, але провчити хама варто хоча б заради інших, більш сприйнятливих людей.

Трохи підняла брову в німому питанні.

- Я... Е-е... Був не надто коректний... І-і...

- Давайте забудемо це непорозуміння, - веселою бовтанкою вклинилася Марина в покаяння нареченого.

Якщо вона чекала від нього подяки за порятунок, то цього разу прогадала. Чоловік роздратовано смикнув плечима, ніби відганяючи настирливого комара.

– Ти не дала йому виправити помилку.

- Ти його совість пресувала всім своїм виглядом. Чоловіки цього не люблять.

Пізніше саме так дівчата скажуть одна одній, але в той момент лише обмінялися промовистими сердитими поглядами і замовкли.

- Мабуть, ви чули нашу розмову... - пробурмотів він, нарешті згадавши пристойність і встаючи з-за столу.

Їй хотілося сказати щось уїдливе у відповідь. Але зуміла утриматися від їдкого коментаря та просто кивнула.

- Марина переконала мене, що ви – незамінний співробітник. І, судячи з її рекомендацій, я схильний їй повірити. Але хочу переконатися у цьому особисто. Що ви скажете про випробувальний термін у три тижні? Оплачуваний, звісно.

Треба віддати належне. Совість його не зовсім вирушила на курорт. Зараз він виглядав винним і навіть, здається, намагався згладити незручну ситуацію.

- Так, мені це підходить, - тихо відповіла претендентка на посаду секретаря. Настільки тихо, що йому довелося прислухатися, щоб почути її чистий і приємний голос.

- Прекрасно. Тоді я чекаю на вас завтра на дев'яту ранку. Марино, коли вона клопотала за вас, покаже вам ваше робоче місце і введе в курс справ.

Повисла незграбна пауза.

Аліна ще раз крадькома глянула йому в очі, гарні, темно-сині, теплі.

Він зовсім по-хлоп'ячому скуйовдив волосся, запустивши в них п'ятірню. Вся його постать, рухи, міміка відбивали втому і незрозумілу скорботу. Наче він носив у собі якийсь тягар, що не давав йому бути щасливим, вільним від смутку.

Аліна струснула головою. Прилизане гелем і зібране в пучок старої діви волосся не ворухнулося, залишившись педантично лежати волосок до волоска.

- Тоді не відволікатиму вас, - так само тихо сказала Аліна, попрощалася і покинула кабінет, не чекаючи відповіді.

Вона відчувала за спиною два похмурих погляди. Один зацікавлений і трохи здивований, другий – сердитий.

Завтрашній день обіцяв бути нелегким, варто було якнайшвидше дістатися додому, щоб набратися сил і розкласти думки по поличках.

Жахливо хотілося змити з себе дешеву косметику, що дратувала шкіру, причесати вимите волосся. Людині, яка не використовує косметику в побуті, вона незвична. А ця була явно не гіпоалергенною. Вже Антуан постарався підібрати варіант не лише дешевше, а й гірше. Важко зрозуміти, за що він так з'ївся на клієнтку, але...

Нехай вона ще не була прийнята до штату, а лише на випробувальний термін, але це теж перемога. Шкода, що не можна зробити лише один дзвінок, щоб поділитися радісною новиною, яка дає надію.

Варто було згадати про телефон, як він одразу задзвонив, голосно ляскаючи мелодією з того самого серіалу, героїнею якого вона себе почувала. А чому б і ні? Потрібно ж відповідати. Трохи не злої іронії просто допоможуть пережити це перетворення, гідне пера Кафки.

Довелося довго копатися в безрозмірній сумці, в одному стилі з одягом. Шкода все ж таки, що в жіночих сумочках не передбачені полички.

Номер прихований. Дивно. Загалом дивно, що він дзвонить, оскільки переїхавши, вона змінила номер. І знали його лише кілька людей. Жоден із них не приховував би номер. Ну і хто ти, чудовисько?..