Блискавична для ельфа - Марита Полл

Побачила двоє дверей, за одними виявилася велика гардеробна, де вже знаходилися, акуратно розвішані сукні, які придбав для мене Араторн. За другими дверима, опинилася ванна кімната. В принципі, непогано. Але я не звикла до такої розкоші. 

Крім дорогих меблів, тут не було нічого. Не було затишку, чи що! 

— Бракує особистих речей. А так кімната дуже мила. - підійшла до мене Лейра. 

— Я не маю особистих речей. В мене взагалі нічого немає. 

— Але як же так, лура? - здивувалася дівчина. 

— Я не місцева. І так вийшло, що коли я покинула свій будинок, то не змогла нічого взяти з собою. - знизала я плечима. Ну а що? Не казати ж їй, що я з іншого світу. Мало як тут ставляться до іншомирців. 

— А з якого ви Королівства? - не вгамовувалася помічниця. 

— Хіба це так важливо? 

— Ну що ви лура. Вибачте мене, за мою нескромність. Просто ви не така як ельфійки або перевертні. Ви інша. Коли я дивилася ваші думки про спідню білизну, то мені здалося де що дивним. 

— Що саме дивним, тобі здалося? – сполохалася я. 

— Коли ви думали про свої речі, ніби стояли перед дзеркалом, і на задньому плані я побачила щось…. Це було щось невелике, на ньому була картинка, що рухалася і розмовляла. 

— А, телевізор! - вигукнула я, і зрозумівши, що взбовтнула, закрила рот долонькою. 

— Телезор? Що це? В нас таких штуковин немає. 

— Лейро, люба. – я схопила дівчину за руку, і потягла до гардеробної, зачинивши за нами двері. — Пообіцяй, що нікому не розкажеш! Навіть сестрі. 

— Це щось погане, лура? - округлила дівчина очі, і почала задкувати від мене. 

— Для тебе ні. Але це може бути дуже погано для мене. Я розповім тобі хто я і звідки, але ти мусиш пообіцяти, що нікому не розповіси. 

— Обіцяю… — повільно промовила дівчина. 

— Лейро, я з іншого світу. І, здається, я там померла. Мене збила машина, і якщо це не було моїм передсмертним баченням, ще й блискавкою вдарило. 

— Збила машина? Що це? 

— Хм… як тобі пояснити? Ось, наприклад, на чому їздять тут? 

— Ну, багаті лури їздять у каретах, ті, хто нижчий і бідніший, у двоколках. Простий народ, з пекарів, ремісників та торговців, на возах. Іноді у найманих фаетонах. А вже зовсім бідні, пересуваються пішки. - розповіла дівчина. 

— У моєму світі майже також. Машина, це засіб пересування, який їде сам, без коня. Ті хто багатший, ті їздять на машинах, хто бідніший, той на маршрутках, це такий громадський транспорт. Загалом, як я опинилася тут, у вашому світі, я гадки не маю. Впала з неба на Араторна. Гола. 

— Ух ти! - вигукнула Лейра. 

— Не бачу в цьому нічого гарного. 

— Я мала на увазі, що вам пощастило, що впали ви на лурда Араторна. Він хороший. У королівстві його люблять і поважають, хоч він і темний. 

— Темний? Це як? 

— Ну от дивіться: Ельфи мають світлу магію, це цілительство, магія вітру, землі, води. Вони світлі і завжди народжуються блондинами. Є дроу, вони напівкровки, народжуються від ельфа та людини. Колір волосся у них різний. Магію мають або вогняну, або бойову. Рідко але серед них народжуються ті, хто має дар артифактики. А темні... вони народжуються у батьків ельфів, але з темним волоссям і темною магією. Лурд Араторн – саме такий ельф. 

— Він небезпечний? – похолола я. 

— Ні, що ви лура. Лурд Араторн, найдобріший і наймогутніший маг у королівстві. Він нещадний лише з ворогами. 

Хм... А хто ж я для Араторна? Додумати не встигла, з вітальні пролунав голос темного, і ми з Лейрою, якнайшвидше вийшли до нього. 

— Як тобі твої покої, Татіє? – спитав він. 

— Великі, але мені подобається. 

— Радий це чути. А тепер нам час до секретаря, треба записати тебе на відбір. 

І ми пішли. Секретар сидів за великим дубовим столом темно-коричневого кольору. Поруч стояли два стільці. За ним велика книжкова шафа. І сейф, на якому була табличка із написом «Секретні документи». 

«Так, тільки Ельфи могли написати на сейфі таке», подумалося мені. 

Секретар вказав нам на стільці, пропонуючи присісти, коли Араторн представив мене. 

— Значить, лура Татія з небесного народу! Вони славляться своєю скритністю. Дивно, як вони відпустили чисту в наші землі, ще й на відбір наречених. - цокнув язиком секретар. 

— Лура Татія після смерті батьків їхала до тітки, на її екіпаж напали перевертні. Я проїжджав повз, і врятував луру. Оскільки вона не горіла бажанням, ставати послушницею в храмі піднебесних, вона погодилася брати участь у відборі. 

— Добре. - секретар щось записав у паперах. — Яку магію маєте, луро? 

Що? Магію? Я? Я злякано подивилася на Араторна. 

— У лури не перевіряли дар. 

— Але як це так? У послушниці, небесний народ приймає лише магічно обдарованих. 

— У моєму селі не було магів. Після смерті батьків, тітка вирішила відправити мене до храму у піднебесних, там я й мала пройти перевірку. - випередила я Араторна, який хотів щось сказати. Він трохи кивнув, підтверджуючи, що я вгадала з легендою. 

— Що ж, у третьому турі буде перевірка. Усі у кого немає магії, вийдуть заміж за солдатів королівської гвардії. Так що ви нічого не втрачаєте. Це краще, ніж стати послушницею. – посміхнувся секретар. 

— На цьому все, чи ще будуть питання до лури? - запитав Араторн. 

— Все. Хоча… Я так розумію, що лура не знає правил відбору? - він дістав з книжкової полиці тоненьку книжечку і простяг мені. — Тут описано всі правила та конкурси відбору. Уважно прочитайте їх, луро. Порушення правил – знімає очки. І навіть якщо ви отримаєте схвалення всіх наречених, через брак балів ви можете не дійти до фіналу. Удачі вам. 

Ми з Араторном піднялися, я подякувала секретареві за книгу, і ми покинули його кабінет. 

— Твоя історія дуже схожа на правду. Але я не ясновидець і не міг вгадати з твоїм походженням. - взяв мене під лікоть ельф. 

— Я просто змогла зорієнтуватись за твоїми словами. Нічого такого. - усміхнулася я чоловікові.