Блискавична для ельфа - Марита Полл

Сама не помітила, як потяглася до його губ. І коли тільки-но піднялася з-за столу, і підійшла до нього? Точно магія! Я так думала ... а потім сталося це! 

Навколо нас літали потріскуючи блискавки. Ми опинилися немов у коконі з блискавок. 

Точно в такому коконі я летіла на Араторна, коли потрапила до цього світу. 

Араторн відсторонився, потім відступив на крок. Кокон розпався, але блискавки продовжували зриватися з моїх рук, у різні боки. Вони пролітали повз ельфа, ніби огинаючи його, не ранячи і не завдаючи жодної шкоди, навіть його одягу. 

— Що це? – злякано подивилася на Араторна. 

— Магія. Татіє, це твій дар, наказувати блискавками. 

— Я, що довбаний Уран? 

— Не розумію, про що ти, але це божественна сила. Колись такою силою володів бог Целус. 

— Чому колись? Він що зник, як наш Уран? 

— Татіє, ти кажеш загадками. Чий це ваш? 

— Араторне, прошу, не треба. Я не готова тобі розповісти. Не зараз. Але я обов'язково розповім. Зараз краще скажи, що мені робити з цим? - підняла руки вгору і з них зірвалися блискавки в небо, а там потім пролунав гуркіт грому. 

— Нічого собі! – вигукнув Араторн. — Так, Татіє, заспокойся, візьми себе в руки. Якщо ти цього не припиниш, то про твою силу, дізнаються всі в Елателі. Поки що нам цього не потрібно. 

Я вдихнула, видихнула, струснула руками. З рук зірвалася блискавка і полетіла до ельфа. Араторн ухилився і підійшов до мене. Взяв за руки. І…

І нічого. Немає блискавок, ніби їх ніколи не було. 

— Татіє, скажи мені тільки одне: ти втекла з іншого Королівства? Ти злочинниця? 

— Що? - я вирвала руки з його долонь. — Ні. Я не втікачка і не злочинниця. 

— Добре. Решта для мене не має значення. Поки що… Одного разу тобі доведеться розповісти мені правду про себе. Але зараз я не стану на тебе тиснути. 

— Дякую. Обіцяю, що одного разу все тобі розповім. 

— А тепер йдемо, проводжу тебе до твоїх покоїв. Вже пізно. Дякую, що подарувала мені цей вечір. 

І ми пішли. Вздовж трояндових кущів із феями. Вже підходячи до палацу, нам на зустріч вискочив чоловік. 

— Ви це бачили? Грім та блискавка на повному зорей небі! Це не на добро. 

— Просто, хтось із богів гнівається. - слідом за чоловіком, з'явилася жінка. Вона притримувала свій округлий живіт. — Лурд Араторн! Яка приємна зустріч! А хто ця мила лура поруч із вами? 

— Лура Хельда, лурд Хорін. Радий знову бачити вас у палаці. Дозвольте представити вам луру Татію, вона учасниця цьогорічного відбору. 

— Приємно познайомитись… — промимрила я. 

— Яке гарне ім'я. - вигукнула Хельда. — Я учасниця минулорічного відбору. 

— Хельда благала привезти її на відбір. Каприз вагітної жінка. – пояснив Хорін. 

— Я помітив. Прийміть мої вітання. – схилив голову Араторн. 

— Сподіваюся цього року, відбір буде таким цікавим як і минулого. - усміхнулася Хельда. 

— Не сумнівайтеся лура Хельда. А зараз прошу вибачити нас, мені потрібно провести луру Татію та готуватися до від'їзду. 

— Чув, чув. Ці злісні вовки, знову порушили кордон? – звернувся Хорін. 

— Поки що нічого не відомо. Тому я і прямую туди. 

— Удачі вам, лурд Араторн! - побажала жінка і взявши чоловіка під лікоть, потягла його в сад. 

— Вовки? - уточнила я. 

— Перевертні. Їхні землі піддаються нападу з боку Некрополіса. Королівства некромантів. Ми пропонували їм союз, але вовки відмовилися. Тепер нападають на прикордонні поселення та крадуть худобу. - розповів Араторн поки ми добиралися до моїх покоїв. 

— Араторне, бережи себе. - обернулася я до ельфа обличчям, біля моїх дверей. 

— І ти себе. Постарайся нікому не показувати свій дар. Ми не знаємо, чи небезпечний він, чи ні. Не хочу, щоб з тобою щось трапилося, поки мене не буде. Візьми... 

Араторн простягнув мені руку з коробочкою. Вона була невелика, чимось нагадувала наші для каблучок, тільки ця була вкрита не оксамитом*, а хутром. 

— Що це? - відірвала я погляд від коробочки. 

— А ти відкрий і дізнаєшся.

*Змій-гол — Наг, напів людина, напів змій. Верхня частина людська, а нижня зміна. Може перетворюватися повністю на людину, або на змія. 

*Оксамит — бархат.