Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

Ми з Оленкою виходимо на закриту терасу і я швидко переповідаю її свою сьогоднішню пригоду. Подруга слухає з відкритим ротом, а коли я нарешті закінчую й вирішую розпитати більше про Макса, Оленка категорично заявляє.

— Наті, він тобі не підходить! 

— Ого, а чому одразу так радикально? — дивуюся реакції подруги, — Декілька годин тому ти сама мене хотіла з кимось познайомити, а коли кавалер знайшовся, то вже й не підходить мені. Спробуй тебе зрозумій.  

Про кавалера я сильно перебільшила, але всеодно цікаво, чому Оленка настільки проти його кандидатури. 

— Я маю на увазі, що Макс … У нього ... — підбирає вдалі слова подруга. Вона так робить завжди, коли знає щось більше але не хоче тебе засмучувати чи розчаровувати почутим. 

— Ну, кажи вже, — підганяю Оленку. — Не думаю, що є щось таке, чим мене можна здивувати. Тим паче, що Макс мене не цікавить, хоча я й не заперечую, що він красунчик. 

— У Макса в штатах є дівчина, — розповідає мені Оленка, чим мене трохи шокує. Не думала, що він аж настільки підлий і безпринципний. — Міла її звати. Вона здається актриса чи модель. Я не в курсі усіх подробиць, але Сергій казав, що вони мають бути сьогодні разом. Що там між ними сталося я не знаю. 

— У Макса певне роздвоєння особистості. Інакше його сьогоднішню поведінку пояснити не можу, — не показую подрузі, що мене трохи зачепив той факт, що в Макса є дівчина. Але чого я очікувала від такого як він? Типовий ловелас, що думає лише про власні інтереси та задоволення. Не розумію лише для чого мене вплутав у свої сімейні інтриги. 

— Наті,  ти образилась, я відчуваю, — дивиться на мене Оленка. — Я не так добре знаю Макса … Та з мого спостереження на всіх вечірках, де ми перетиналися з ним, він приходив з новою дівчиною. Це не той чоловік, кого б я хотіла бачити поруч з тобою. Зрозумій мене правильно.

— Я не здивована! По ньому одразу видно, що він бабій. Нічого незвичайного чи нового ти мені не відкрила в його особистості.

— Але ж Макс тобі сподобався? — уважно дивиться на мене Оленка, — Зовсім трішки … Тому я й кажу, щоб ти була обережною, — попереджає подруга.

— Не сподобався, — заперечую, хоча в мене виходить не дуже правдоподібно, бо Оленка сміється мені у відповідь —  Окей, я відчуваю до нього фізичний потяг. Певне, в мене давно не було сексу, а Макс для цього дуже навіть годиться. Навіть, попри те, що придурок. Задоволена?

— Ага, і ти якраз через фізичний потяг підіграла йому перед дідом та братом, — Оленка права, але я не планую продовжувати нашу розмову, бо сама ще не усвідомила, чому так зробила.

Я випроваджую подругу до чоловіка і гостей, бо це її вечір. Вона надто довго готувалася, тож нехай насолоджується плодами своїх старань. Сама беру собі келих шампанського і повертаюся на терасу. Вирішую, ще декілька хвилин насолодитись тишею.

—  Наталю, а я тебе шукав сьогодні, — Андрій з’являється несподівано і звертається до мене як завжди офіційно але м'яко.

—  Знайшов, — усміхаюся йому.

—  Я взяв тобі шампанське! — показує мені келих в руках. — Але в тебе і так вже є, тож …

—  Можеш сам випити, — пропоную.

—  Дякую, але я не п'ю сьогодні. За кермом.

— Відповідальний значить, — хвалю Андрія. 

Він усміхається. 

—  Наталю, давай якось повечеряємо разом? — пропонує Андрій.

—  Я не знаю, що тобі відповісти, — чесно зізнаюся.

—  Погоджуйся, це ні до чого тебе не зобов'язує. — переконує мене Андрій. — Тим більше, що тобі може сподобатися зі мною проводити час. 

—  Андрію, ти ж пам'ятаєш, що нам ще разом працювати. А я не змішую роботу і особисте, щоб потім не виникало зайвих проблем. 

—  Розумію, але можу запевнити тебе, що ми лише добре проведем час. Хто знає, може наступного разу ти сама будеш вмовляти мене піти з тобою на побачення.

—  Ооо, то це вже побачення і буде наступний раз? — я сміюся, бо мені легко та приємно спілкуватися з Андрієм. 

—  Називай це як хочеш, але погоджуйся.

І я б погодилася на запрошення Андрія, якби в нашу розмову не втрутилися.

—  Кохана, а я тебе зачекався вже! — Макс дивиться на мене грайливо. — З ким це ти від мене заховалася. Познайомиш? 

Злість в мені закипає як чайник. Я пропалюю гнівним поглядом Макса, бо це вже явний перебір. Але скандалити з Максам при Андрієві мені не хочеться, бо я не звикла виносити на публіку такі речі.

—  Це Андрій, мій друг, — витискую я з себе. Я розумію, що ми не те щоб друзі, але могли б ними стати. Якщо Макс нічого не зіпсує.

—  А я Макс, хлопець Наті, — цей паршивець представляється сам і протягує руку для знайомства. 

—  Не знав, що в Наталі є хлопець, — розчаровано дивиться на мене Андрій і я його розумію, бо ще декілька хвилин тому ми ж ніби про побачення говорили. І що тепер він про мене подумає? І все через цього бісового Макса. Звідки він взявся на мою голову.