Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
Переодягнулась я швидко. Надовго залишати подругу з некромантом чомусь не хотілося. Благо з Вів'єн ми були подібної статури і її плаття підійшло без жодних "але".
— Я її забираю, — практично за складами сказала Вів, коли я спустилася сходами.
— Забирай, — погодився некромант. — Я для цього по вас і послав, леді фон Аберг.
Я обернувшись до Вів, я вказала їй поглядом на двері:
— Зараз наздожену.
Вона вагалася всього мить, перш ніж вийти з академічного будиночка фон Логара. Насамкінець пропалила некроманта черговим промовистим поглядом і прикрила двері.
— Ми щось забули обговорити? — з пихатими нотками в голосі поцікавився чоловік.
— Так, — витримала його погляд, який зараз віддавав льодами з Дракона хребта. — Чому ти мені допоміг?
Ріхтан хмикнув і сперся на стіну:
— Ти вчора чула, що некромантам не потрібна нагода, щоб накласти прокляття. Чому це не може поширюватись і не допомогу?
Я тільки похитала головою, розуміючи, що не почую від нього правди, і вийшла за Вів'єн. Наступні кілька годин ми провели за цілим цебром чаю. На щось міцніше я не могла дивитися. А подруга слухала мою розповідь, перебивала гучними лайками і безсило стискала кулаки.
Усі її пропозиції якось помститися я відкидала. Тому що не варто ще раз смикати мантикору за вуса. Та й Хамарт мав усі права на те, що хотів зробити. Я наречена, отже, вже власність. Закони у нас такі.
— Найкращою помстою буде розрив цієї угоди, — спокійно промовила я й усміхнулася. — Залишилося тільки знайти спосіб оминути наказ імператора.
Вів тільки похитала головою. У неї явно були плани яскравіші та кривавіші. Але помста повинна бути холодною. На гарячу голову можна наламати стільки дров, що вистачить на спалення цілої столиці.
А я хотіла зовсім не цього.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно