Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Горло стисло спазмом від усвідомлення того, що сталося. Долоні похолонули. І мені залишилося тільки знову плести заклинання відмички. Сподіватись, що встигну. Адже де Лавінд після нападу немертi зволікав.

Але двері за моєю спиною відчинилися самі по собі. По той бік виявилася висока постать у темному плащі. Вона схопила мене за передпліччя, висмикнула в коридор і з гуркотом зачинила двері до спальні. Мій рятівник одночасно заблокував її чарами та відкрив портал.

— Швидше, — мене буквально вштовхнули в черговий перехід і зробили крок слідом.

Голова йшла кругом, від страху било великим тремтінням. Я досі не могла усвідомити, що це відбувається зі мною.

— Все гаразд, — голос раптом виявився знайомим. — Ти в безпеці.

Я окинула швидким поглядом місце, куди нас вивів портал. Затишна вітальня із запаленим каміном, на вікнах штори. Я озирнулась до чоловіка, який якраз знімав каптур.

— Ріхтан фон Логар? — видихнула я, не вірячи своїми очима.

— Ріхтан фон Логар, — передражнив мене некромант, знімаючи плащ і роблячи крок до мене.

Я інстинктивно відсахнулася, готова захищатися. Перед очима стояла сцена з Хамартом. Серце шалено билося в грудях.

— Не бійся, — він наздогнав мене і накинув свій плащ на плечі. — У тебе одяг закінчився. Не бентеж мене своїм виглядом.

Він так тепло посміхнувся, що я сама не помітила, як усміхнулася у відповідь. А потім дозволила чоловікові накинути на себе плащ.

— Присядь.

Некромант допоміг мені опуститися на диван, а сам витяг з шафи велику пляшку вина. Налив мені в кубок і простяг:

— Випий, ти тремтиш.

— Яка турбота, — не витримала я, а очі обпалило сльозами страху, що запізнилися. — З чого б це людині, яка прокляла мене, раптом ризикувати головою і допомагати?

— Випий і помовч поки, — попросив він. — Ти шокована подією. І глянь на мене.

Ріхтан сів поруч, буквально встромив мені в руки кубок і змусив випити вино до дна. Тепла хвиля ухнула в шлунок, я здригнулася і хитнула головою.

— Посидь спокійно, — некромант простягнув мені руку, а я знову злякано відсахнулася.

Перед очима став де Лавінд з перекошеним від люті обличчям, що заносить кулак для чергового удару. Серце швидко забилося, долоні похолонули.

— Я тебе не чіпатиму, — повільно і за складами промовив Ріхтан. — Я знаю, що тобі зараз тяжко. Після того, що з тобою мало не зробили. Довірся, Лорейн. Я не хочу тобі зла.

На язицi знову закрутилися слова про прокляття. Але я їх стримала і обернулася до чаклуна. Той же коротко кивнув і торкнувся теплими пальцями до моєї щоки. Магія заколола шкіру, знімаючи набряк і розганяючи синці.

— Зламано. Сиди, — пробурмотів Ріхтан, торкаючись вже мого носа.

Я зашипіла від болю, і спробувала більше не рухатися. Магія поколювала ділянки шкіри, проникала під неї та регенерувала тканини з нереальною швидкістю.

— Майже все, — він знову наповнив мій кубок. — Випий.

— Та що, до нижчої матерії відбувається?! — Я поставила посудину на стіл і схопилася. — Чому ти допомагаєш? Рятуєш? Намагаєшся здаватися нормальним? Це ж саме ти за наведенням де Лавінда наклав на мене прокляття! Саме через нього я можу втратити роботу. І через тебе!

— Леді Лорейн, я розумію, що вам зараз тяжко, — тон некроманта різко похолов. — Але я не працюю на де Лавінда. Його підхід до справ мене не влаштовує. Як і підхід до жінок.

Голова закружляла, слова зривалися з язика до того, як я встигала подумати, що і кому говорю.

— Ну, якщо так посудити, — хмикнула я. — Він має рацію у своїх діях. Я ж його наречена. Отже, те, що він намагався зробити, не заборонено жодним правилом.

— Окрім правил моралі, — погодився Ріхтан. — Твої спроби зараз виставити мене крайнім, трохи невчасні. Я не проти був би почути слова подяки.

— Як ти дізнався, де я? Чому вирішив завадити? Перешкодити самому наступнику імператора! — я істерила і ніяк не могла з цим боротися.

— Це ваш правитель, а не мій, — чоловік підвівся і наповнив вином другий кубок. Відпив. — Я бачив, з яким обличчям він попрямував до балкона. Пройти слідом від телепорту зайняло якийсь час. Тому я мало не спізнився.

Його останні слова боляче зачепили. На очі навернулися великі сльози, замість відповіді з горла вирвався гучний схлип. Мене знову било трясло. Усвідомлення накочувало океанськими хвилями та прибивало до гострих скель. Розмазувало ними.

— Випий, — твердо промовив Ріхтан, магією підштовхуючи до мене кубок. — Тобі ще післязавтра вести заняття. Від цього складно відійти.

— Звідки ти знаєш? — вирвалося в мене, хоча кубок я все ж таки зловила.

— Знаю, — некромант не відвів погляду. — Колись у мене була сестра. І вона не відійшла від такого.

Здивування на мить протверезило. Я не очікувала почути таку щирість від члена королівської родини. Некроманта.

— Він убив крилатку, — пробурмотіла я, прикриваючи очі і роблячи кілька ковтків.