Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
Вона мала слабкий магічний дар. Надто слабкий, щоб закінчити вищу школу або вступити до академії. Та що там! На той час ще не існувало ліцензій на магію! Потрібно було просто пройти перевірку та отримати документ у нового імператора. Але мати не змогла довести свою корисність імперії Імвалара.
Мені було сім, коли це сталося.
Хлопчаки вискочили на дорогу біля будинку. Повз проносилася армія імператора. Коні. Багато коней. Ніхто не сповільнився, коли двоє дітей опинилися у безпосередній близькості. Ніхто не намагався об'їхати. На Мунда та Аніра мчав величезний чорний кінь.
Мама накрила їх куполом. Витратила на їх порятунок всі свої сили.
А наступного ранку прийшов рапорт. Їй висунули звинувачення у порушенні законів імперії Імвалара.
— Здається, ваш батько тоді валявся в ногах у імператора, благав його пощадити леді Атрікс, — смакуючи кожну фразу, говорив далі Хамарт. — Та не зміг задовольнити його.
Здогадом кольнуло те, що вже тоді Горейн Евуд міг запропонувати татові повернутися до двору. Якщо це так?... Чи міг батько відмовитись, пожертвувати життям мами? Якщо так, то чому? Що такого важливого у його служінні імператору?!
— Мені здається, ви мене не слухаєте, леді Лорейн, — герцог відчутно струснув мене. — Я вам не цікавий?
— Навіщо ви це мені кажете? — холодно поцікавилася я, підводячи очі і зустрічаючись з крижаному поглядом сірих очей.
— Ви хочете почути щось інше? — хмикнув він. — Ну що ж, у мене є для вас інша новина, леді Лорейн. Його імператорська величність затвердила указ про перенесення нашого заручення. Воно відбудеться першого дня другого літнього місяця. Якраз у першій академії Імвалара почнуться не довгострокові канікули, і ви зможете весь свій час приділити нашому святу.
Я мало не спіткнулася від такої новини. А чоловік довів мене до довгих фуршетних столів та відступив.
— Поки мушу залишити вас одну, моя люба наречена. Справи країни не чекають.
Хамарт де Лавінд коротко кивнув мені, а потім вказав жестом на групу аристократок, що стояли неподалік. Адже якщо я незабаром стану його дружиною, то маю хоча б знати придворних леді за іменами.
Але варто було герцогу зробити кілька кроків убік, як я відійшла до вікна. Обвела поглядом бальний зал і не поспішала виконувати його вказівки. Наразі музика грала приглушено, ніхто не танцював. Гості розбилися на гурти, розмовляли, пили легке вино та іноді сміялися.
Сміялися після того, як на початку прийому стали свідками найжорстокішого вбивства однієї з леді.
Я знайшла поглядом лорда Таранта. Він розмовляв із чоловіком у темному камзолі. Опускав погляд і раз у раз стискав у руках білу жіночу хустку.
Адже він повинен бути тут, сміятися з усіма, веселитися, грати у дурні ігри двору. Коли сам хоче скорботи про втрату.
Не знаю, що за чоловік стоїть зараз поряд із ним. Але сподіваюся, що йому вистачить сміливості висловити слова співчуття. Хоча… за таке й йому може загрожувати плаха. Адже імператор стратив не просто жінку, а ворога імперії.
Прокляті правила!
Чоловік, що стояв поруч із лордом Тарантом повернувся вбік, а я, на власний подив, впізнала його. Цікаво, як лорду Ріхтану фон Логару вдалося пробратися на закритий імператорський прийом?
Я різко відвернулася, нарешті знайшовши поглядом людину, з якою хотіла поговорити. Імператорський скарбник нудьгував на самоті біля дальнього вікна, поглядав на леді у білій сукні і щось бурмотів собі під ніс.
Навряд чи це було заклинання. Швидше, підраховував кількість діамантів у її кольє та подумував наскільки вигідним буде союз із нею.
Саме до нього я й попрямувала.
— Доброго вечора, лорд Біт, — привітала я графа реверансом і випросталася.
— Добрий, леді Атрікс, — чоловік у літах глянув на мене без краплі цікавості.
Здається, мої прикраси анітрохи не зацікавили його. Ну, воно і накраще.
— Я розумію, що з мого боку це поганий тон, але я хотіла б з вами обговорити деякі справи. Обіцяю, це не триватиме багато часу. І ви зможете повернутися до розваг та відпочинку.
Скарбник імператора окинув мене ще одним поглядом і важко зітхнув:
— Це точно не може зачекати, леді Атрікс?
— Якщо могло б, я не стала б вас турбувати, — зніяковіло посміхнулася я, благаючи богів і вищі матерії про допомогу.
— Добре, кажіть, — граф з жалем відірвав погляд від дами, що зацікавила його, і повернувся до мене. — Чим я можу вам бути корисним?
— Ви ж знаєте, що моя сім'я перебуває у кілька… к-хм… скрутному фінансовому становищі, і я…
— Ви мене не цікавите як коханка, — помахом руки перервав мене чоловік.
Я навіть здивувалася на мить від того, як можна було перевернути слова. Потім похитала головою і знову посміхнулася.
— Ні, ви мене не зрозуміли, лорде Біт. Я хочу обговорити з вами можливість перерахування коштів із мого банківського рахунку до скарбниці імперії. Як погашення боргу сім'ї.
Граф нарешті зацікавився розмовою і навіть усміхнувся.