Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
— Кого?
— Мою першу немерть, — нервовий смішок зірвався з губ. — Підконтрольну. Вона з'явилася з нізвідки, стала на мій захист.
— Підконтрольну? — Ріхтан насупився ще дужче, стаючи чомусь таким кумедним.
— Так, твоє прокляття знадобилося, — повела я перед собою кубком. Вино вдарилося об борт, кілька крапель полетіло на підлогу. — Вона виграла час. Пожертвувати своїм другим життям.
— Моє прокляття не було спрямоване на створення підконтрольноi немертi, — повільно промовив чоловік, звузивши очі. — Там і шанс спрацьовування був один до десяти.
У мозку зі скрипом щось почало ворушитися. Я відпила з кубка і спокійно пройшла по кімнаті:
— Я двічі торкнулася бестій нижчої матерії, і вони двічі стали немертями. Одного разу торкнулася фенікса, і ніякого сплеску магії не було.
— На вищих воно й не розповсюджується, — Ріхтан виглядав задумливим.
— То якого ти взагалі мене прокляв?! — розлютилася я, різко повертаючись. — За те, що я відмовила тобі в танці? Серйозно?
Некромант тільки зігнув брову:
— У некромантів немає серця, сама казала, то чому мені потрібні причини прокляття?
— Ну ти й мудак, — констатувала я, не дуже вибираючи слова. Мене повело убік, але на ногах устояла. Поспішила повернутись до дивана. — Ось.
— Це я вже зрозумів, — криво усміхнувся некромант. — Бачу, ти трохи відійшла. Але завтра все усвідомлення повернеться.
— Мантія! — різко видихнула я, вдаривши себе по коліна.
Плащ Ріхтана сповз і удар по голій шкірі виявився дуже чутливим.
— Ай!
— Мантія?.. — поцікавився фон Логар, ніби потішалася з мене.
— Вдома залишилася, — з образою в голосі промовила я, вирішивши не витрачати нерви на ідіотів. — Як я не на лекціях з'явлюся! Потрібно додому!
Я вже мала намір зробити крок до виходу, навіть встала з дивана, коли мене м'яко зупинили, обхопивши за плечі. Вже розвернувшись для того, щоб висловити все, що думаю про один набридливий некроман, осіклася. Зустрілася з упевненим поглядом каре-зелених очей і навіть язиком поворухнути не змогла.
— Зараз ти нікуди не підеш, — спокійно промовив він. — Та й взагалі, вдома тобі зараз не з'являтися. Хто знає, наскільки сильно ти розлютила де Лавінда.
— Батьку…
— З лордом Атрікс усе буде добре, — дуже впевнено промовив Ріхтан.
— А з тобою? — питання зірвалося до того, як я остаточно вирiшила його задати.
— О, а ти так дбаєш про мене, Лорі? — непідробно здивувався чаклун, повертаючи мене на диван.
Я тільки струснула головою:
— Але ж ти пішов проти нього. Вважай, вкрав наречену.
— Він не вистежить, хто був у його маєтку. І хто тебе забрав. Як і те, куди ми пішли, — байдуже знизав плечима Ріхтан. — Я про це подбав. А тобі зараз краще побути тут. Якийсь час.
— Зніми прокляття, — закінчила я, сама розуміючи, що поводжуся як якась п'яна дівчина недалеких умів. Але вдіяти нічого з собою не могла. Міцне вино на голодний шлунок і такий стрес.
— Поговоримо про це пізніше, — пообіцяв некромант, нахабно підливаючи мені в кубок. — Ти пий-пий.
І я пила. Ну а що ще залишалося, коли так дивляться тобi в очі.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно