Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Я деякий час стояла і дивилася на рідну домівку. Дуже сильно встигла скучити за цим домом. Більш як два місяці не була тут. Я розглядала знайомий паркан, фасад, вікна та двері. На подвір'ї цвіли квіти, які ми з сестрою посадили навесні. Я усміхнулася, а коли на мою голову впали перші краплини дощу, попрямувала до входу.

Аріна зустріла мене на порозі будинку. Вона скривилася, оглядаючи моє тіло з ніг до голови.

— Не питай! — буркнула я, коли пройшла всередину.

Одразу ж попрямувала до вітальні та сіла на великий диван сірого кольору. Аріна сперлася до одвірка, дивлячись на мене.

— Поганий настрій? — спитала вона.

— Ти навіть не уявляєш наскільки жахливий.

— Отже, треба підняти його.

Сестра усміхнулася та попрямувала до кухні. Уже через декілька хвилин переді мною стояв коктейль «Апероль Шпріц». Так, це те, що точно допоможе мені розслабитися. Я зробила декілька ковтків алкоголю та пробіглася очима по вітальні. Вона була зовсім іншою, аніж в будинку Гордія. Мені чомусь було холодно тут. Я прожила в цьому домі двадцять два роки, але сьогодні вперше відчула себе чужою в цій кімнаті. Тут нема темних картин на стінах у мінімалістичному стилі, нема величезного телевізора з колонками з обох боків, нема тих панорамних вікон на усі стіни. Тут усе здавалося тим, що було колись у моєму минулому житті, а не тим, чого мені хотілося зараз.

— Так що сталося? — зацікавлено спитала сестра, тягнучи через соломинку свій напій.

Я не витримала й почала розповідати їй про все. На моїх очах знову з’явилися сльози, а я просто жалілася Аріні та ділилася з нею своєю образою. Вона уважно слухала мене. Її обличчя змінювало емоції за секунди. У неї була аж занадто яскраво виражена міміка. Дівчина трохи насупилася, а тоді сказала:

— Не бачу в цьому нічого поганого.

— Що? — здивувалася я.

— Ну, ти ж завжди хотіла бути відомою моделлю. Гордій допоміг тобі. У чому проблема?

— Проблема у тому, що він зробив це лише для того, щоб позбутися мене! Я дратувала його, розумієш? А він так сильно не хотів бачити мене у своєму домі, що дійшов до таких хитростей!

— Не знаю, — буркнула Аріна. — Думаю, що все трохи не так, як тобі здається. Ти хоча б вислухала його?

— У мене гордості нема, чи що? Я не збираюся слухати його пояснень. У нього в голові лише одне, і це аж ніяк не почуття до мене.

— Іду ще зроблю, — пробурмотіла вона і забрала з моєї руки порожній келих. — Якщо все так, як ти кажеш, то він справжній козел. Але, Поліно, цей козел любить тебе.

Вона попрямувала на кухню, залишаючи мене сидіти на дивані.

— Він любить себе і свої тупі перегони, — крикнула я їй услід. — Мене в тому списку нема.

— А тобі б хотілося бути в ньому? — голосно спитала вона з кухні.

Ясна річ, що хотілося б! Та Аріні не варто знати, що я встигла так сильно закохатися в нього, тому натомість прошепотіла:

— Не знаю.

Вона принесла нам ще по одному коктейлю. Алкоголь допоміг мені добряче розслабитися, тому я просто пила його і жалілася Аріні на своє життя. Вона, мабуть, втомилася від моїх розмов, бо дуже часто заглядала у свій телефон. Я вирішила проігнорувати це, тому що мені справді хотілося виговоритися комусь.

На вулиці вже встигло стемніти, а ще падав сильний дощ. Я дивилася, як краплі стікали по вікні та тягнула коктейль через соломинку. Це вже, здається, був третій. Моя голова трішки крутилася, а тіло сильно ослабло від алкоголю. Я не могла більше плакати, але образа все ще була надто сильною, як і сум, що повністю поглинав мене. Чому мені так не щастить у коханні? Чому я постійно закохуюся у тих, хто мене використовує? Ігор був зі мною через бізнес мого батька, а Гордій... Я потрібна йому тільки для цього дурного шлюбу на шість місяців. Його турбота, палкі поцілунки, слова та обійми — це всього лише бонус, щоб наше спільне проживання не було таким нудним. Від моїх думок мене перервав дзвінок у двері. Я насупилася, а Аріна швидко побігла відчиняти. Дивне передчуття з’явилося всередині. Я почула тихий чоловічий голос та відвела погляд до вікна.

— Вона у вітальні, — сказала Аріна.

Я сумно посміхнулася та знову надпила алкоголь. У кімнаті почулися тихі кроки. Я бачила його силует, що відбивався у вікні. Він підійшов до мене, забрав з моїх рук келих та поставив його на столик збоку. Сам же хлопець присів навпроти мене.

— Що ти тут робиш? — холодно спитала я.

— Хочу забрати тебе додому, — відповів Гордій.

Він поклав свої руки на диван по обидва боки від моїх стегон, ледь торкаючись шкіри.

— Додому? — перепитала я, глянувши на нього. — Це там, де я дратую тебе?

— Поліно, — почав він і важко видихнув, — ти дратувала мене спочатку, і це не секрет.

— Я піду до себе, — раптом пропищала біля нас Аріна та миттю зникла в коридорі.

Я знову подивилася на Гордія, а він же не відривав свого погляду від мого обличчя.

— Тоді, коли була вечеря з дідусем, пам’ятаєш?

— Так, — відповіла я. — Ти відверто сказав, що тебе бісить моя присутність. Це ти після цього придумав здихатися мене цими тупими фотосесіями?

Він кивнув. Я похитала головою та відвела погляд, гірко посміхнувшись.

— Мабуть, треба подякувати тобі за роботу, — пробурмотіла тихо. — Якби не ти, то мені б ніколи не запропонували стільки співпраць.

— Я не змушую їх пропонувати тобі бути їхньою моделлю. Вони самі цього хочуть, чесно. Та й ти ж сама завжди говорила, що успішна модель.

— Успішна модель? — перепитала я та знову відчула сльози на очах. — Спочатку мені пропонували роботу, бо я донька Сергія Царенка — відомого підприємця. Тепер же зі мною співпрацюють, тому що мій чоловік — популярний гонщик. Мені хотілося, щоб мене сприймали не як чиюсь доньку чи дружину. Ти ніколи цього не зрозумієш, Гордію.

— Можливо, — сказав він, — але ти неймовірна, чесно. Я інколи переглядаю твої фотографії в інтернеті, бо не можу втриматися. Це правда, Поліно.