Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

- Тату! Ви куди поділися? Роботи не початий край! - вимогливий голос Лева висмикнув обох із задуму та спогадів.

– Якої роботи? - Стрепенулась Катя, зраділа приводом утекти від болючої розмови.

Лев влетів у кухню і завмер, дивлячись на них.

- Піду, мабуть, так? - ніяково тупцював на місці хлопчик.

Єгор усміхнувся, поплескавши сина по голові.

- У перукарню треба вже, - задумливо промовив він. – Так Володя сказав, у домі роботи багато. А у Лева канікули якраз. І на природі, і на користь. І всі вуха мені продзижчав, яку альтанку збудував...

Лев здивовано глянув на батька знизу нагору.

Так Катерина і дізналася, що водія звуть Володимир, а не в школі Лев із вкрай поважної причини.

Таксист увійшов у кухню разом із більшістю гостинців, залишених у коридорі.

- Ну, зараз список всього складемо і поїдемо до міста. Це ось пиріг, Катюшо, моя Булочка спекла. Тобі привіти передавала. Завтра разом приїдемо, - пробасив він і почав викладати вміст пакетів на стіл.

Як великий ведмідь, господар лісу, просто поставив перед фактом. І Катя не знала, радіти їй, дивуватися чи обуритися. А може, просто узгодити витрати із сімейним юристом? Самостійно вона поки що грошима не розпоряджалася, хоча він і залишив їй значну суму готівкою.

Обурюватися однозначно не хотілося. Плакати та страждати душа втомилася. Тому Катя вирішила, що просто радітиме доброму дню в хорошій компанії.

- До зими треба багато встигнути, - діловито міркував Володимир.

Дівчина чула його ніби здалеку, трохи відійшовши вбік, щоб здоровань, як баржа, міг фланувати по кухні вільно. Дивилася на всю цю затишну метушню з усмішкою тихого щастя і боялася обдуритись.

- Катю, а давай клініку твою в іншому місті будувати, - запропонував Лев, з надією дивлячись на дівчину, коли ситний обід залишився позаду і ті, що зібралися за столом, перейшли до чаювання, а Таксист під шумок вислизнув на ганок із цигаркою.

- Чому? - майже одночасно запитали Катя та Єгор.

- Ну-у, - зам'явся хлопчик. - Тут уже є така клініка.

Він з острахом глянув на батька і перевів благаючий погляд на Катерину.

- Ти знаєш, - трохи повільно відповіла дівчина, - я про це думала.

Обличчя хлопчика осяяло радістю. Єгор здивовано глянув на неї.

- Але відмовилася від цієї думки, - продовжила вона, і Лев тут же зник ненадовго. - Хотіла продати будинок бабусі і поїхати від усього болю, світ за очі. Допомога людям скрізь потрібна: і в інших містах, і інших країнах.

– Ну! То чого передумала? – наполягав хлопчик.

- Згадала, що бабуся не так навчала мене. Не можна від болю і несучих її ховатися. Подивися їм прямо в очі, не поступайся своїм місцем. Нехай ховаються ті, хто не правий.

Катерина подивилася на Єгора. Навчена гірким досвідом, дівчина ніби наперед попереджала про те, що чекає на нього як колегу чи друга, яким він явно намагався стати. Можливо, лише з подяки.

- Це тебе так бабуся вчила. А маму мою ніхто не вчив, мабуть... - ображено буркнув Лев, поспіхом опускаючи голову, намагаючись сховати зрадливі сльози.

- Лев, - м'яко обсмикнув його Єгор. – Це твоя мати. Те, що у нас не склалися стосунки, цього факту не скасовує. І повір мені, - ніжно обійняв сина, привертаючи до себе, - поки ти зі мною, я точно більше не зламаюсь.

Лев здивовано підняв голову, в очах промайнула гордість і сумнів. На його запитливий погляд Катерина з усмішкою кивнула.

- Куди від себе біжиш, там себе і зустрінеш, - тихо промовив Єгор.

Лев насупився, запам'ятовуючи та осмислюючи.

- Ну, день сьогодні так собі для роботи. Похмуро, - підсумував Таксист, повертаючись і пожвавлюючи обстановку в кухні. - Тож подивимося лише й за матеріалами поїдемо. А на завтра справжнє "бабине літо" обіцяють. Ось завтра і почнемо, раніше. Ти о котрвй встаєш, Катю?

Дівчина засміялася.

- Трохи згодом сонця, - ухильно відповіла вона. - Тварин же у будинку немає.

Володя кивнув, вилучив із своїх всемісних кишень штанів, де знаходив то гайковий ключ, то лінійку складану, блокнот і олівець. Докладно вмостився за столом, зрушивши все, на його думку, зайве, і почав складати список необхідного. Періодично чоловіки сперечалися, виходили робити якісь виміри, радилися з Катериною про колір та фасон.

Катя тим часом вимила посуд за допомогою Лева. Зателефонувала до юриста, погодивши свої витрати. Той просив взяти чек для безготівкової оплати. І обіцяв днями привезти їй банківську картку та один маленький, але важливий сюрприз. Від подробиць вислизнув, залишившись непохитним.

- Скажи, Льово, а татові твоєму можна взагалі з інструментами поратися? - спитала дівчина, відловивши після телефонної розмови хлопчика, що ліз у всі дорослі чоловічі бесіди нарівні з батьком та Таксистом.

- А чому ні? – здивувався він.

- Так хірург же, - зніяковіло знизала плечима Катерина. - Мені завжди здавалося, що їм і музикантам треба берегти руки.

Лев розреготався так, що аж за живіт схопився і став сльози витирати. Катя не знала, куди себе від збентеження діти.