Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

- Катенько, давайте на "ти" переходити. Я ж не настільки старший, - м'яко зауважив Єгор.

Дівчина кивнула, відчувши водночас і полегшення, і дивний укол у грудях. Таку фразу вона вже чула. І все, що було далі, свіже і пам'ятається чудово. Немов знак "Обережно, небезпека!"

- А з приводу грошей... - спохмурнів він. – Не знаю, як і реагувати. Я ж сам винен, що така думка про мене. Було б дивно, якби ви мої борги сплачували...

- У рахунок майбутньої роботи, - квапливо пояснила Катерина.

- Не в цьому справа. Якби в мене й були борги, то, прийнявши від вас такого роду допомогу, я для себе самого впав би нижче дна. Втім, боргів немає. Я таки хірургом працював у приватній клініці, - він трохи поблажливо посміхнувся розгубленій Каті. - Весь цей короткий час без роботи ми ж жили з Левом якось... У мене є депозити в кількох банках. На випадок, якщо один лусне. Час нестабільний. Вклади не великі, але якась все ж таки подушка фінансової безпеки, - періодично Єгор робив паузу, даючи їй можливість обміркувати його слова. - Як би не журився через зраду, я б не став відпускати себе, якби не був упевнений, що Льова ситий і одягнений. А увага..., - він присоромлено опустив голову. - Я раніше так багато працював, намагаючись дати сім'ї якнайбільше і краще, врятувати якнайбільше людей... що додому тільки ночувати приходив найчастіше. І ніби був я, а ніби Льова сам по собі бовтався. Мати все одно потребувала більше обновок, ніж його. А я не помічав, що сім'ї ніколи не було. Сам винен.