Тепер твоя. Книга перша - Єва Басіста

Жваво беруся за приготування їжі. Хоча зрозуміло, що замовити простіше, але у мене багато вільного часу.

Тому не бачу нічого поганого в тому, що сама організую вечерю. Так хоч позбудуся дурних думок.

Вирішую приготовити спагеті, посмажити м'ясо, яке вже маринується в запашних спеціях, а також на солодке - сінабони. Одночасно перевірю, чи я ще не забулася, як їх пекти.

За цим нехитрим ділом час летить невпинно, що навіть не помічаю, як настає сьома вечора, а у дверях кухні з'являється Липовський зі збентеженим поглядом, який відчуваю спиною.

Обертаюся до нього та бадьоро кажу:

- О, ти вже є.

- Є, - повторює. - Але спочатку думав, що помилився квартирою. Відкрив двері, а тут пахне випічкою. Немов у пекарню забрів…

- Вирішила сьогодні щось спекти, - підходжу до нього та розстібаю пальто, адже, мабуть, спекотно стояти у верхньому одязі

- І видно не тільки, - помічає пательню та каструлю, в якій варяться спагеті. - Я тобі казав замовити, - опускає погляд на мене.

- Тільки не кажи, що будеш злитися через це, - заглядаю йому в очі, де поки нема невдоволення. Там витає мирність.

- Не стану, - відказує. - Просто тобі це не варто було робити. Ти не куховарка.

- А мені захотілося, - розщібую всі ґудзики. - У цьому ж нема нічого поганого.

- Нема, - киває головою та скидає пальто.

Він повертається до коридору, де вішає верхній одяг, а там миє руки.

Я тим часом виймаю сінабони, які вже готові та гарненько підрум’янилися, а також накладаю на тарілки спагеті з м'ясом. Ставлю бокали на стіл та виймаю пляшку червоного вина. Гадаю, що така вечеря нічим не гірша за замовлену. Може навіть краща. Хоча якби я це запитувала у бабусі, то б вона точно підтвердила, що нема нічого смачнішого за домашню їжу.

- Я раніше не бачив цю сукню, - чую за спиною голос Липовського, який починає обіймати. Притискає до себе, руки повільно блукають талією, а його подих спрямований в потилицю. Тілом стрімголов біжать мурашки.

- Бо я її раніше не одягала, - відповідаю, заплющивши очі. На мені зараз та червона сукня з чорними вставками, яку придбала в торговому центрі разом із Діаною.

- І вирішила тільки сьогодні, - підсмикує догори сукню, яка і так коротка. - Я навіть боюся запитувати, куди ти її раніше одягала, - продовжує задирати. - Вона дуже відверта.

- Я її купила недавно, - відповідаю та відчуваю, як обережно пальцями торкається уже вологого місця. Закусую нижню губу. Чому я так завжди реагую на його пестощі?

- Невже? - тихо запитує та гладить там. Легенько любує бутони. Глибше не лізе, чим зводить із розуму. Дає маленькі порції задоволення.

- Так, - втискаюся в нього, а він продовжує солодку муку. Десь хвилину дарує такі доторки, поки не розвертає до себе та не схоплює на руки.

Я не заперечую. Обіймаю його. Липовський заносить мене до вітальні, де різко розвертає до себе спиною. Вище задирає вбрання та наказує:

- Спирайся руками об бильце дивану та прогни спинку.

Одразу стаю в ту позу, яку хоче та з тремтінням чекаю на подальші дії. Глибоко дихаю. Чую звук блискавки, а далі відчуваю його твердий член, яким плекає губи… Не спішить забавлятися, а я хочу!

- Не тягни, - кажу до Липовського, а нігті врізаю у диван.

- Адо, май терпіння, - проводить рукою по моїй спині. - Бо ти нагадуєш мені сірник - одразу палаєш.

- А хіба це погано? – питаю, а він нарешті входить у мене . Я застигаю. Це до біса приємно, що аж подих перехоплює.

- Ні, - відповідає та починає рухатися. Робить швидко та палко. Не  лишає поза увагою клітор. Рукою грається з ним та вбиває у мене свій член.

Я стогну. Забуваю про все. Зараз хочеться тільки зануритися в утішення…

Воно приходить. Колотить моє тіло, що аж більше не можу впиратися руками. Це розуміє чоловік, обертає та підхоплює на руки.

Знову насаджує на себе. Тримає за сідниці, а я обіймаю руками за плечі та обвиваю ногами.

Він продовжує входити, аж поки сам не досягає задоволення, яке робить його очі ще більшими та змушує видати ледь чутний стогін.

Десь через хвилину Липовський ставить мене на ноги, але я одразу сідаю. Поки не можу стояти - все трусить від задоволення.

Поряд гепається Олександр. Одразу обіймаю. Притуляюся до його грудей. Вдихаю аромат парфумів та слухаю серце через тонку тканину сорочки. І зараз відчуваю спокій та радість. Нема того негативу, який мене їв після зустрічі з Діаною.

- Це тобі, - неочікувано порушує тишу чоловік та виймає з внутрішньої кишені піджака невелику коробочку.

Я відлипаю від нього та беру подарунок. Застигаю. Тримаю в руках. Збентежено дивлюся на нього, а там на презент.

- Що там? - запитую у нього.

Він мовчить. Тільки зариває руку в моє волосся. Липовський так завжди робить, коли не хоче відповідати чи говорити. У такі моменти він завжди починає гратися з моїми локонами.