Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Я помітила, що Гордій зробив один рішучий крок в його бік. Це змусило мене міцно схопити його за руку зупиняючи. Він точно готовий був ударити Єгора. Мабуть, хотів зробити це ще з минулого заїзду.

— Цей кубок буде моїм, Єгоре! — упевнено сказав Гордій. — Якщо ще раз спробуєш підрізати мене чи когось іншого з учасників, то сам прекрасно знаєш, що тебе дискваліфікують. Минулого разу на це закрили очі через твого татуся. Подумай, що про тебе говоритимуть усі, якщо ти таки отримаєш кубок нечесним шляхом. А це, зауваж, єдина твоя можливість виграти цей чемпіонат. Ти — слабкий гравець, і вмієш лише ризикувати життям суперників заради лідерства. І як сказала раніше моя дружина, — Гордій владно обійняв мене однією рукою, — це дуже жалюгідно.

Я бачила, що цей Єгор хотів щось сказати ще, але йому просто бракувало слів. Він нещиро усміхнувся нам, а тоді нарешті пішов геть. Я відчула, що хватка Гордія на моїй талії трохи ослабла, але він не поспішав відпускати мене. Коли подивилася на нього, то помітила, що його сердитий погляд проводжав Єгора. Мені хотілося заспокоїти трохи його, тому я легко поклала свої руки на його груди. Раптом хтось штовхнув Гордія в плече, змушуючи його відпустити мене. Я насупилася, адже мені довелося відсторонитися.

— Молодець! — заговорила біля нас усміхнена Стелла. — Твоє останнє коло було дуже феєричним.

— Дякую, — відповів він, усміхнувшись їй. — Ти майже перегнала мене.

— Так, сьогодні приїхала друга, — дівчина усміхнулася, — але наступного разу планую бути першою.

— Ти ж казала, що не женешся за кубком? — підозріло спитала я, примруживши очі.

Вона відкинула світле волосся з плечей і раптом поклала свою руку на плече Гордія. Він не відкинув її, а лише усміхався. Якого біса? Він же мій чоловік!

— Сонечко, — заговорила вона, дивлячись на мене, — перемогти в одному етапі — це не рівнозначно здобути кубок. Навіть якщо я два наступні етапи буду лідером, то не факт, що отримаю кубок. У Гордія та Єгора все одно більше шансів на цю перемогу. Глянь на табло! У них очки переважають.

Мене аж перекосило від цього її «сонечко». Страшенно роздратувало те, що вона так близько стоїть до Гордія та усміхається йому.

— Але так, — продовжила Стелла, — я не женуся за кубком. І бажаю, щоб його отримав-таки Гордій. Щасти!

— І тобі! — сказав їй хлопець.

Дівчина подарувала свою усмішку, нарешті забрала свою руку з плеча мого чоловіка та попрямувала до своєї команди. Я роздратовано склала руки на грудях, проводячи її поглядом, а потім глянула на Гордія. Він чомусь усміхався, дивлячись на мене.

— Що в тебе з нею? — спитала я.

— Нічого, — просто відповів хлопець, продовжуючи усміхатися.

— Це твоя колишня?

— Що? Ні!

— Може, ви колись цілувалися чи навіть спали?

Гордій раптом засміявся, а мені було зовсім не до веселощів.

— Звідки взагалі взялися ці запитання, Поліно?

— Я помітила, як вона дивилася на тебе! І ти не відштовхнув її, коли ця дівка поклала свою руку тобі на плече.

— Ти ревнуєш? — спитав хлопець, піднявши одну брову.

— А тобі це подобається, так? — роздратовано буркнула я.

Він раптом обійняв мене однією рукою, притягуючи до свого тіла. Я спочатку хотіла відштовхнути його від себе, а потім усе ж розслабилася.

— Це просто моя колега, — пояснив Гордій. — Ми бачимося та спілкуємося лише на перегонах. Інколи ще на вечірках можемо поговорити. Але всі розмови переважно стосуються виключно чемпіонату або ж автомобілів.

— Чесно? — я ображено надула щоки та глянула йому в очі.

— Чесно, — сказав він і швидко поцілував мене в губи. — Ну що, їдемо додому?

— А ми не будемо залишатися на вечірку?

— Ти хочеш? — Гордій насупився. — Я думав, що ми разом приготуємо вечерю, а потім будемо сидіти на вулиці та дивитися на зірки. Після цього підемо спати й, можливо, ти дозволиш мені щось більше, аніж поцілунки.

— Романтична вечеря? — уточнила я.

— Можна і так сказати.

— Мені це подобається більше, аніж вечірка.

— Мені теж, — Гордій щиро усміхнувся.

— Але, — я показала пальцем на нього, — поки лише поцілунки.

— Добре, — переможено видихнув він і закотив очі.

Коли ми повернулися додому, то одразу ж взялися за приготування вечері. Колись Гордій казав, що не любить бачити ще когось на своїй кухні, але зі мною йому, здається, подобалося готувати. Ми вирішили зробити грибний крем-суп та пасту карбонару. Це було найкращим рішенням, щоб приготувати щось швидке і смачне водночас. Я взяла дощечку та ніж, щоб нарізати на ній моркву.

— Ти не так ріжеш, — сказав біля мого вуха Гордій. — Потрібно способом «жульєн».

— Що? — перепитала я насупившись. — Я не вмію.

— Я покажу тобі.

Гордій став позаду мене і поклав свої руки поверх моїх. Він стояв так близько, що моя спина торкалася його грудей.

— Товщина має бути до двох міліметрів, — сказав хлопець, — а довжина — до двох з половиною сантиметрів. Так у нас вийде ідеальна нарізка.

Він почав повільно нарізати моркву разом зі мною тоненькою соломкою. Його щока торкалася моєї голови, а дихання лоскотало мою шкіру, змушуючи її покритися сирітками. Дихати стало важче, і я повернула свою голову в його бік. Він зустрівся зі мною поглядом. На його обличчі чомусь з’явилася дивна усмішка.

— Для чого нам нарізати моркву на крем-суп саме таким способом? — розгублено спитала я.

— Ні для чого, — відповів він і знизав плечима.

— Навіщо тоді ти робиш це?

Я кивнула головою на його руки, що досі міцно тримали мої. Така близькість змушувала мене трохи хвилюватися.

— Ось для цього, Поліно! — Він раптом поцілував мене.

Я трохи здивувалася, бо не очікувала такого. Теплі губи хлопця змусили мене податися вперед до нього. Здається, я завжди буду надто слабкою, щоб протистояти йому.  Його долоні на моїх руках ослабли. Я відчула, що розслабилася біля нього. Ніж з моєї руки впав на дощечку, а я нарешті отямилася і зі всієї сили відштовхнула від себе Гордія. Він же голосно засміявся, коли відійшов трохи далі.