Право на другий шанс - Тая Смоленська
Його пропозиція застає мене зненацька. Озвуч він її місяць тому, я б без роздумів погодилася. Тому що хочеться чогось нового, хочеться спробувати серйозні відносини, хочеться змінити своє життя, залишивши минуле позаду.
Але зараз .... Зараз я розумію що де б я не була, а величезна діра в серце ніколи не заживе. Скрізь буду пам'ятати про Артема і немає такого місця, яке змогло б вилікувати мене від цього.
- Ти гарна жінка, Поліна. Ти мені подобаєшся, я тобі теж. Думаю, у нас могло б вийти. Подумай. Я в стані подбати і про вас з дочкою, і про дітей, які могли б у нас народиться, - з притиском каже він, схиляючись до мене.
- Ти ... я не розумію ... - ошелешено дивлюся на нього, а самій хочеться закричати - ну де ж ти був зі своєю пропозицією раніше?
- А що тут розуміти? Мені скоро сорок, я багато досяг, але мені хочеться сім'ї. Хочеться ось так як сьогодні - прилетіти з відрядження і рвонути до когось. Я втомився від холостяцького життя і готовий до серйозних стосунків. Я знаю що ти будеш вірною і надійною дружиною, - він простягає руку до мого обличчя і заправляє за вухо пасмо волосся.
Я насилу стримую себе, щоб не відсунутися від нього.
- Саме тому, Кирило, що ти хочеш до «когось», а не конкретно до мене, я не можу прийняти твою пропозицію, - з жалем качаю головою. - Ти хороший чоловік, але я не хочу пов'язувати себе узами шлюбу з людиною, з якою крім взаємної симпатії у нас нічого немає.
- Чи багато дало тобі кохання до того виродка, що кинув тебе з дитиною одну і розтоптав твої почуття? - агресивно насувається на мене він, дивлячись прямо в очі.
Я ковтаю підступивший до горла ком. Від його слів стає неприємно, незважаючи на те що в якійсь мірі він має рацію. Але створювати сім'ю без кохання, хіба це правильно?
Кирило помічає як змінюється вираз мого обличчя..
- Пробач, Поль, я не повинен був. Просто не розумію тебе. Спробувати ж можна?
- Ні, Кирило, це погана ідея. Я не хочу ще одного невдалого шлюбу. Краще вже самій якось. Давай закриємо цю тему, - прошу його.
- Ти ж розумієш що я не повернуся більше в місто? - дивиться на мене з жалем і я розумію що за час нашого знайомства він дуже до мене звик.
- Мені шкода втрачати таку людину як ти, але шлюб це не вихід, - качаю головою і відсувають від нього. - Ми жодного дня не жили разом, ми навіть в стосунках не перебували, раптом ми взагалі один одному не підходимо? Не уживемся, як це буває навіть з людьми, які один одного добре знають? - привожу йому вагомі аргументи.
Ми ще якийсь час мусолимо цю тему. Я п'ю вино, Кирило - міцну каву. Розмова відволікає мене від Артема і всього того що звалилося мені на голову в останні тижні. Мені хочеться поділитися з цим з Кирилом, але я розумію що це не тактовно. Обговорювати з колишнім коханцем свого колишнього чоловіка - не найкраща ідея.
На щастя, Кирило бачить що зі мною щось не так і не лізе з докучаннями. Ми просто балакаємо, насолоджуючись компанією один одного і швидше за все - прощаємося. Я відчуваю на якомусь інтуїтивному рівні, що це наша остання зустріч. На цьому місці наших дивних стосунків ми ставимо крапку. І розійдемося, не обертаючись, дякуючи один одному, що з'явилися так вчасно на шляху і розділили самотність удвох.
Нашу розмову перериває дзвінок у двері.
- Це доставка, сиди, я відкрию, - вимовляє Кирило і направляється до вхідних дверей.
Я прикриваю очі і намагаюся розслабитися. Мене повело від вина. Я випила майже половину. Але це зробило свій ефект. Про Артема майже не думаю.
- А ти хто ще такий? - я здригаюся від злого голосу колишнього чоловіка.
Мені почулося? Звідки він тут?
- Кирило, друг Поліни. А ви, вибачте, хто? - напружується Кирило, а мені хочеться вистрибнути у вікно, щоб не зустрічатися з Артемом. Ну що йому ще від мене потрібно?
