Диво для генерального - Аріна Вільде

— Хочеш?               

Руслан проводить великим пальцем по моїй шкірі, окреслюючи нижню губу. Він натискає, а я киваю, наважуючись.               

— Хочу, — додаю.                              

Я відпиваю ще солодкого малинового напою і піднімаюся, коли Руслан тягне мене нагору. Він бере мою долоню так, наче він мій чоловік, і веде до виходу. Його машина виявляється припаркованою у першій лінії. Чорний седан представницького класу з "гарними" номерами та шкіряним салоном відтінку капучіно.                           

Дорога займає мало часу, ми залишаємося в центрі. Руслан відчиняє мені дверцята і проводить через величезний хол готелю. Він притискає мене до стіни у ліфті і цілує. Я гублюся під його натиском і сама не помічаю, як піднімаю руки і обхоплюю його за плечі. Він веде мене далі, клацає електронний ключ, зачиняються двері і все… я забуваю про все. Нарешті…