Диво для генерального - Аріна Вільде
Я дуже давно не була у нічних клубах. Востаннє приходила на дівич-вечір, який моя знайома влаштовувала в пафосному містечку. Цей клуб також не для звичайних людей. Я кидаю погляд на парковку. Там натикані седани представницького класу один дорожчий за інший. Машини переливаються холодним блиском і хижо виблискують фарами.
Тут дуже багато пафосу: починаючи назвою клубу, закінчуючи червоною килимовою доріжкою біля входу.
Я нервово пробігаюсь долонями по сукні. Поправляю тканину і нагадую собі, навіщо приїхала сюди: хоча б кілька хвилин не думати про те, який жах твориться в моєму житті.
Хтось лікує горе сльозами, хтось ховається під ковдрою, а хтось намагається вдати, що все гаразд і приміряє на собі чуже життя.
Мені хочеться перестати думати про те, що в нашому з чоловіком ліжку тривалий час була третя. Таке не прощають. Але й забути неможливо. Не тоді, коли стільки років перебуваєш у шлюбі і сліпо довіряєш свому партнерові.
Я піднімаю голову і впевненим кроком іду до входу. Помічаю масивного охоронця у темно-сірій футболці, який строгим поглядом оглядає п'ятачок перед клубом та перешіптується з дівчиною-адміністратором. У неї в долонях затиснута папка.
Дідько, списки гостей! Це закрита вечірка!
Я не встигаю придумати, як краще вчинити. Роблю крок на автоматі і раптом потрапляю в галасливу хвилю високих дівчат у коротких сукнях. Вони прямують до входу, сміючись і перемовляючись між собою. На мене ніхто не звертає уваги, ніби я ідеально вписуюсь у компанію моделей.
– Дівчата, - з хитрою усмішкою кидає охоронець і відступає убік, пропускаючи дівочий десант. – Головна прикраса нашого вечора.
Він кидає услід банальний комплімент і чекає, коли ми пройдемо. Я не гублюся і теж заходжу до клубу. Вважатимемо, що це доля.
Я швидко оглядаюся, намагаючись звикнути до приглушеного освітлення. Коридор занурений у темряву. Але мені це грає на руку, я непомітно відокремлююсь від групи дівчат і потрапляю до головної зали.
А тут гарно.
Стильний дизайн, довга барна стійка з підсвічуванням, м'які зони та овальна сцена. Я спускаюся до барної стійки. Намагаюся виглядати впевнено і не крутити головою на всі боки, хоча це складно. Навколо багато чоловіків. У костюмах, але без краваток. Про щось перемовляються, з боку можна подумати, що вирішують ділові питання, а деякі вже й зовсім розслаблюються. Дівчата, з якими я зайшла до клубу, розосередилися у залі. Я справді можу зійти за одну з них.
– Що будете? - Запитує бармен, коли я опускаю долоню на стійку.
Що я буду?
Гарне питання.
– Берго*, - до мене долинає впевнений баритон.
Я обертаюсь і зустрічаюся очима з чоловіком. Він трохи нахиляє голову набік, ніби чекає моєї відповіді, хоча в його голосі не було запитувальної інтонації. А я гадки не маю, що ховається під назвою “Берго”.
– Не люблю жінок, які п'ють, вони швидко набридають під час розмови, - чоловік дивиться на мене оцінюючим поглядом і посилає жест бармену.
Я використовую цю мить, щоб розглянути його краще.
Ох…
Мені ж не здається?
Доля вирішила повернути мені усі борги саме сьогодні? Це своєрідна компенсація за моральні страждання?
Переді мною високий брюнет, гарний до неможливості. На ньому темно-синя сорочка, яка підкреслює спортивну фігуру. Я мимоволі затримуюся поглядом на потужній шиї з кадиком, що випирає, потім відзначаю запалі щоки, вольове підборіддя і прямий ніс. У нього взагалі є якісь вади?
– Як тебе звати?
Він знову повертається до мене і сяє льодово-холодними очима кольору морської хвилі. Недоліків у ньому немає. Тепер це очевидно.
– Ал.. Аліса, - я майже вчасно згадую, що своє справжнє ім'я називати необов'язково. - Тебе?
– Руслан.
*Берго - безалкогольний коктейль: содова, малина, м'ята, малиновий сироп.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно